RSS
20 Листопад
         
 
Новини
Про Третейський суд
Документи
Судова практика
Судді третейського суду
Третейське застереження
Третейський збір
Інформація для учасників третейського розгляду
Контакти
Фото
ПIДПИСКА НА НОВИНИ
новини Третейського суду
Пiдписатись
Вiдписатись

TPU
Судова практика
Кредит із застереженням-2

Про визначення підвідомчості третейським судам справ за позовами кредиторів до споживачів

Третейський суд схожий на державний за умовами розгляду справ.

Третейський суд схожий на державний за умовами розгляду справ.

№37 (1283) 10.09—16.09.2016
АНАТОЛІЙ ЖУКОВ, адвокат, суддя третейського суду

_____________________________

У газеті «Закон і Бізнес» була надрукована стаття судді Апеляційного суду Чернігівської області Валентини Губар «Кредит із застереженням» (див. №12/2016). У ній автор звертає увагу на те, що у зв’язку із застосуванням рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 актуальним для судів стало питання правильного визначення підвідомчості третейському суду справ за позовами кредиторів до споживачів. Утім, це питання є актуальним не тільки для державних та третейських судів, а й для багатьох банків та кредитних спілок, які впродовж 10 років використовують третейське застереження в договорах споживчого кредитування.

Кому захищати права споживача?

Спочатку деяке уточнення. Актуальність питання виникла не стільки у зв’язку з рішенням КС №15-рп/2011, скільки з несподіваними висновками, які 2015 року зробила Судова палата у цивільних справах Верховного Суду за результатами розгляду справ про визнання недійсним третейського застереження та про скасування рішень третейських судів.

До цього часу питання визначення підвідомчості третейським судам справ за позовами кредиторів до споживачів не було актуальним. Так, у п.3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 №5 роз’яснено, що п.14 ст.6 закону «Про третейські суди» з компетенції третейського суду виключені справи щодо захисту прав споживачів, у яких банки не є споживачами. Відповідно, з підвідомчості третейського суду не виключені позови банків до споживачів.

Ще раніше у постанові Пленуму ВС «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.96 №5 захист прав споживачів було пов’язано з розглядом справ за позовами споживачів про захист їхніх прав (див. преамбулу, пп.1, 5, 6 постанови). Ці роз’яснення до жовтня 2015 року використовувалися для визначення підвідомчості третейським судам справ за позовами кредиторів до позичальників за споживчими кредитами. Роз’яснення пленумів не суперечили рішенню КС №15-рп/2011, тому що він тут жодних висновків щодо захисту прав споживачів у судах не робив. Більше того, КС у цій справі припинив провадження в частині тлумачення ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів», указавши на необгрунтованість зазначеного питання в конституційному зверненні.

До того ж з низки законів також випливає, що до справ стосовно захисту прав споживачів належать справи, де позивачем є споживач, який захищає свої порушені права. Так, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу, ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу під захистом права судом розуміється звернення особи до суду. Частиною 1 ст.122 ЦПК визначено, що справа відкривається за заявою, оформленою в порядку, передбаченому цим кодексом. Відповідно до ч.1 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснює суд.

Таке розуміння відповідало і волі законодавця при прийнятті закону «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 3.02.2011 №2983-VI, яким із підвідомчості третейського суду були виключені справи щодо захисту прав споживачів. У пояснювальній записці до проекту цього документа (№6670-1) автор зазначав, що метою закону є надання споживачу можливості за наявності в договорі третейського застереження звернутися по захист до державного суду без сплати мита.

Несподіваний поворот

Проте 2.09.2015 Судова палата у цивільних справах ВС за результатами розгляду справи №6-856цс15 дійшла несподіваного висновку, що третейському суду на підставі п.14 ст.6 закону «Про третейські суди» не підвідомчі й справи про захист прав банку за позовами до позичальника за споживчим кредитом. Ще раніше, 20.05.2015, у справі №6-64цс15 судова палата вказала на недійсність третейського застереження в договорі між банком і споживачем, укладеному після набрання чинності законом №2983-VI.

Тільки 11.11.2015 у постанові у справі №6-1716цс15 як додаткове обгрунтування непідвідомчості третейському суду справ за позовами кредиторів до споживачів міститься посилання на рішення КС №15-рп/2011, в якому сказано про поширення дії закону «Про захист прав споживачів» на відносини між кредитором та споживачем після укладання ними договору споживчого кредитування. Проте в цьому законі, як і в рішенні КС, нічого не сказано про виключення з підвідомчості третейського суду спорів за позовами кредиторів до споживачів. До того ж КС припинив провадження щодо тлумачення ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів», яка регулює саме захист прав споживачів у суді.

Зрозуміло, що з нічого не може виникнуть щось. Відповідно, із посилання судової палати на закон «Про захист прав споживачів» та рішення КС не може виникнути висновок про виключення з підвідомчості третейського суду спорів кредиторів зі споживачами.

Такий висновок Судової палати у цивільних справах ВС є парадоксальним, оскільки до справ про захист прав споживачів віднесені й справи про захист прав кредиторів за позовами останніх до споживачів. Він явно суперечить і європейському законодавству, в якому передбачений не тільки розгляд позовів кредиторів до споживачів у недержавному суді, а й розгляд позовів споживачів до кредиторів (див. директиву ЄС «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» від 21.05.2013 №2013/11/EU).

Особливостям вирішення спорів за участю споживачів у недержавних судах європейських країн присвячена монографія чеського правознавця Александра Белоглавека «Захист прав споживачів у суді».

Більше того, з рішення КС від 10.01.2008 у справі №1-рп/2008 (про завдання третейського суду) випливає, що виключення з підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів, передбачене в п.14 ст.6 закону «Про третейські суди», суперечить не тільки європейському законодавству, а й конституційному праву особи (у цьому випадку — споживача) на обрання державного або третейського суду для захисту своїх прав (ч.5 ст.55 Конституції). Це право згідно з ч.2 ст.22, ст.64 Основного Закону не може бути скасоване або обмежене, крім випадків, ним же передбачених. Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВС «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9 «суди мають оцінювати зміст будь-якого закону та у необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії».

При такому несподіваному та парадоксальному висновку Судової палати у цивільних справах ВС про виключення з підвідомчості третейського суду справ за позовами кредиторів до споживачів з посиланням на поширення дії закону «Про захист прав споживачів» на ці спори виникає запитання: наскільки неупередженим є цей висновок?

Схожий спір — протилежні твердження

Як відповідь наведемо 2 протилежні висновки щодо застосування закону «Про захист прав споживачів», зроблені Судовою палатою у цивільних справах ВС в один і той самий день (11.11.2015) у справах №№6-511цс15 та 6-1716цс15, де розглядалися позови банків до позичальників. У справі №6-511цс15, розглянутій державним судом, сказано: «Закон «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов’язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення закону «Про захист прав споживачів» не застосовуються». Рішення в цій справі судова палата прийняла не на користь споживача.

В аналогічній справі №6-1716цс15, де позов розглянув третейський суд, дано протилежне тлумачення: «Дія цього закону («Про захист прав споживачів». — А.Ж.) поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають під час як укладення, так і виконання такого договору». Рішення в цій справі прийняте на користь споживача.

Продовжуючи робити несподівані висновки, Судова палата у цивільних справах ВС постановою від 21.10.2015 у справі №6-831цс14 за позовом приватного банку до фізичної особи про повернення заборгованості за валютним кредитом скасувала рішення третейського суду та з посиланням на декрет КМ «Про систему валютного регулювання та контролю» констатувала, що й ці спори виключені з підвідомчості третейського суду. Адже, як сказано в постанові, «наявність у правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатись у приватному порядку  третейськими судами».

Щоправда, в постанові не вказано, яким законом передбачено виключення з підвідомчості третейських судів спорів, що мають «концентрацію суспільно значимих публічних елементів». За яким критерієм слід визначати таку «концентрацію»? Чому для констатації наявності «публічних елементів» у спорі, що розглядався третейським судом, використано декрет КМ, а не нормативне визначення публічно-правових спорів, що міститься в ст.3 Кодексу адміністративного судочинства?

Так, 27.01.2016 Судова палата у цивільних справах разом із Судовою палатою в адміністративних справах ВС у справі №6-2750цс15 за позовом, що розглядався загальним судом, із посиланням на ст.3 КАС зробила цілком передбачуваний висновок, що «публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб’єкти (спору) наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу».

Те, якими «владно-управлінськими повноваженнями» наділені приватний банк та фізична особа — позичальник у правовідносинах щодо повернення валютного кредиту, Судова палата у цивільних справах ВС у справі №6-831цс14 не вказала.

Чого не почув ВС

Можливо, споживачі та позичальники валюти погодяться з тим, що третейському суду не повинні бути підвідомчі справи за позовами банків до споживачів та справи за позовами кредиторів до позичальників валюти. Втім, напевне, споживачі та всі позичальники погодяться також  з тим, що висновки ВС мають бути логічними, несуперечливими та сталими незалежно від того, хто ці справи розглядав: загальні чи третейські суди. Так, у справі №6-511цс15 непослідовне тлумачення закону «Про захист прав споживачів» виявилося не на користь споживача.

У ЗМІ та соцмережах можна зустріти чимало тверджень про нав’язування споживачам кредиторами третейських застережень і про залежність третейських судів від кредиторів. Проте автору не відомо жодного остаточного рішення, в якому ці факти були б встановлені державними судами. За статистикою, результати розгляду спорів за позовами кредиторів до споживачів у третейських та державних судах не відрізняються: за наявності доказів отримання кредиту та його неповернення більшість — на користь фінансових установ.

Парадоксальні та несподівані висновки Судової палати у цивільних справах ВС щодо виключення з підвідомчості третейського суду справ за позовами кредиторів до споживачів та до будь-яких відповідачів за валютними кредитами тепер застосовуються загальними судами з посиланням на ст.3607 Цивільного процесуального кодексу без оцінки доводів кредиторів. Проте відповідно до стст.355, 3607 ЦПК суди мають ураховувати висновки ВС у подібних правовідносинах. До них згідно з практикою ВС належать спори з однаковим предметом та обставинами. За ст.57 ЦПК, обставини справи встановлюються на основі доказів (доводів) сторін. За наявності у справах доводів, які не розглядав ВС, такі справи не є подібними за своїми обставинами. На це звертав увагу Вищий господарський суд у постанові від 11.11.2015 у справі №910/16689/15 про скасування рішення третейського суду щодо стягнення заборгованості за валютним кредитом.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду не може вважатися законним та обгрунтованим без повного та всебічного з’ясування обставин справи, на які посилаються сторони.

У п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 сказано, що належно обгрунтованим визнається рішення, в якому суд продемонстрував, що доводи сторін почуті. «Лише за умови винесення обгрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя», — констатував ЄСПЛ.

Якщо ж в обгрунтуваннях ВС взагалі не коментуються викладені доводи, то говорити про те, що суд почув сторони, не доводиться.


_________________

Сторінка публікації: © Закон і Бізнес

 
НОВИНИ ТРЕТЕЙСКОГО СУДУ