Аналіз постанов Верховного Суду щодо рішень третейських судів
за період 01.05.2026-30.09.2026
|
№ |
Справа |
Постанова |
Посилання та позиція |
|
1 |
875/1222/26 |
03.09.2026 |
https://reyestr.court.gov.ua/Review/139554712
«Верховний Суд ураховує, що наведені постанови ухвалені Касаційним цивільним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Водночас сформульовані в них висновки є релевантними до цієї справи з огляду на аналогічний зміст спеціальної підстави третейського контролю та подібність фактичної моделі спору: вимога кредитора заявлена лише до поручителя, а основний позичальник участі у третейському розгляді не брав.
У цій справі позовні вимоги заявлено виключно до ОСОБА_1 на підставі укладеного ним Договору поруки, який містить третейське застереження. ТОВ “УЗТК ТРЕЙД” не було відповідачем, а вимог про стягнення коштів, визнання або зміну його прав чи обов`язків у третейській справі не заявлено.
У мотивувальній частині рішення третейського суду досліджено договори позики, факт надання коштів Боржнику, невиконання основного зобов`язання, обсяг заборгованості та умови відповідальності поручителя. Без дослідження цих обставин неможливо вирішити вимогу, що випливає з акцесорного зобов`язання поруки.
Резолютивна частина рішення третейського суду містить приписи виключно щодо стягнення коштів з поручителя та не зобов`язує ТОВ “УЗТК ТРЕЙД” вчинити будь-які дії та не встановлює окремого способу захисту щодо цієї особи.
Отже, посилання в мотивувальній частині рішення третейського суду на заборгованість ТОВ “УЗТК ТРЕЙД” не перетворює спір між кредитором і поручителем на спір між кредитором та основним Боржником і не створює для Боржника нового обов`язку понад той, що випливає з договорів позики». |
|
2 |
872/4/26 |
01.09.2026 |
https://reyestr.court.gov.ua/Review/139440024
«Виходячи з приписів чинного законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому та по суті заявлених та розглянутих вимог, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених статтею 56 Закону України “Про третейські суди” та статтею 355 ГПК України.
Зазначене узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду з вирішення подібних спорів, зокрема висновками, викладеними у постановах від 12.09.2018 у справі № 917/1257/17, від 31.07.2019 у справі № 910/24165/16, від 01.08.2019 у справі № 910/8991/17, від 27.08.2020 у справі № 870/48/20, від 25.05.2021 у справі № 873/93/20, від 11.04.2023 у справі № 874/13/22, від 12.09.2023 у справі № 873/124/22». |
|
|
провадження № 61-3144ав26 |
21.05.2026 |
https://reyestr.court.gov.ua/Review/136739320
«Виходячи з принципу верховенства права, приймаючи до уваги положення Закону України «Про виконавче провадження», можливість застосування аналогії закону та аналогії права в цивільному судочинстві, колегія суддів вважає, що у цьому випадку питання заміни сторони виконавчого провадження має вирішуватися судом, який як суд першої інстанції розглянув питання забезпечення позову та видав відповідний виконавчий документ, тобто Київським апеляційним судом». |
|
3 |
873/31/26 |
28.05.2026 |
https://reyestr.court.gov.ua/Review/136982745
«Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника щодо порушення порядку формування складу третейського суду. Так, відповідно до п. 1 ст. 17 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, на який посилається сам скаржник, якщо інше не передбачено третейською угодою, справа розглядається одним третейським суддею. З матеріалів третейської справи вбачається, що розгляд спору здійснювався третейським суддею одноособово, який був призначений Головою Третейського суду на підставі розпорядження від 30.12.2025 №34/25, що узгоджується з ч. 2 ст. 17 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».
«…Посилання скаржника на те, що він фактично не отримав кореспонденцію третейського суду, не спростовують належності направлення відповідних документів, оскільки вони надсилалися за адресою, погодженою сторонами у договорі та зазначеною самим скаржником як його місцезнаходження. Відповідно до підходу, закріпленого у ст. 15 Закону України “Про третейські суди” та Регламенті, документи вважаються отриманими, якщо направлені за останнім відомим місцезнаходженням юридичної особи, навіть якщо така особа там більше не перебуває, за умови відсутності доказів належного повідомлення про зміну адреси». |
|
4 |
№ 873/39/26 (873/40/26) |
24.06.2024 |
https://reyestr.court.gov.ua/Review/137802204
«…Доводи заявника щодо незадоволення третейським суддею заяви відповідача про відкладення розгляду справи та розгляду справи третейським судом за відсутності представника відповідача не входять до переліку підстав для скасування рішення третейського суду, визначених законом. При цьому суд зауважує на тому, що розгляд справи третейським судом за відсутності представника відповідача не свідчить про те, що третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі». |
|
5 |
873/49/26 |
08.07.2026 |
https://reyestr.court.gov.ua/Review/138142694
«… Сам по собі факт виникнення спірних правовідносин між сторонами договору не свідчить про те, що будь-який спір між ними охоплюється третейською угодою, оскільки вирішальним є характер спірного матеріального правовідношення та джерело обов`язку, порушення якого стало підставою звернення до суду.
У справі, що розглядається, підставою заявленої вимоги про відшкодування збитків визначено невиконання відповідачем встановленого законом обов`язку у сфері публічно-правових відносин між платником податків і державою, а не порушення умов договору комісії, отже спір виник не з договірних відносин та не охоплюється третейським застереженням, незважаючи на те, що між сторонами існують договірні відносини, а тому не міг бути предметом розгляду у третейському суді. Обов`язок зареєструвати податкові накладні лежить у площині відносин «платник – держава», тому його порушення не є автоматичним порушенням договору в розумінні цивільного права. Правова природа обов`язку з реєстрації податкових накладних є суто публічною, що унеможливлює його трансформацію в цивільне зобов`язання навіть за згодою сторін у договорі. Оскільки сфера оподаткування регулюється імперативними нормами, будь-яке договірне регулювання, що їм суперечить, не створює передбачених договором правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності. (Див. висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24)». |