Висновок Інституту держави і права на запит АУБ щодо підвідомчості третейському суду справ у спорах про захист прав банку, в яких позивачем є банк, а відповідачем - споживач

Про надання науково-правового експертного висновку Відповідно до запиту Асоціації українських банків від 25.11 2015 р. вих. № 01-10/0266 стосовно проведення науково-правової експертизи та надання висновку щодо доктринального тлумачення і застосування окремих норм та
актів законодавства України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України повідомляє наступне.

І. Зміст запиту. Питання, поставлене на вирішення науково-правової експертизи. До Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України звернулась (лист-запит від 25.11 2015 р., вих. № 01-10/0266) Асоціація українських банків (далі - Заявник або Замовник) з проханням про проведення науково-правової експертизи і надання відповідного висновку щодо доктринального тлумачення і застосування окремих норм та актів
законодавства України в частині визначення та реалізації компетенції
третейських судів України.

В запиті, зокрема, зазначається, що 02.09.2015 р. Верховним Судом України у справі № 6-856цс15 була розглянута заява фізичної особи - споживача банківських послуг про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) від 27.04.2015 р. , якою заявнику було відмовлено у розгляді касаційної скарги на рішення апеляційного та місцевого суду про відмову скасування рішення третейського суду у справі за позовом банку до позичальника-споживача.

За результатами розгляду заяви позичальника-споживача Верховний Суд України у справі № 6-856цс15 висловив наступну правову позицію:

Відповідно до статті 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-УІ від 3 лютого 2011 р.), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону. Суди, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду на вказану обставину не звернули уваги та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.
Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.»
04.11.2015 р. Верховним Судом України у справі № 6-2074цс15 була розглянута заява фізичної особи - споживача банківських послуг про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 р., якою заявнику було відмовлено у задоволені касаційної скарги на рішення апеляційного та місцевого суду про визнання недійсним третейського застереження укладеного банком із споживачем після введення в дію змін до Закону України «Про третейські суди», яким з компетенції третейського суду виключені спори щодо захисту прав споживачів.
За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі № 6-2074цс15 висловив наступну правову позицію:
«Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.
Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Отже, суди дійшли помилкового висновку про те, що заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів не поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в І яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.»
У зв’язку з наведеним, а також необхідністю подальшого обґрунтування правової позиції у судовій справі в українських та іноземних судах (міжнародних правозахисних інституціях), Заявник просить здійснити науково- правову експертизу правовідносин, що склались у даному випадку, і надати фаховий висновок з наступного питання:
Чи підвідомчі третейським судам справи у спорах про захист прав банківських установ, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач, і чи на ці спори поширюється виключення із підвідомчості третейським судам справ у спорах щодо захисту прав споживачів, передбачене у пункті 14 спиб Закону України «Про третейські суди»?

II. Юридичні підстави для проведення науково-правової експертизи:
- лист-запит Асоціації українських банків від 25.11.2015 р. вих. 01-10/0266
- Закон України від 10 лютого 1995 р. №51/95-ВР «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
- Статут Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України (в частині повноважень на проведення науково-правових
експертиз);
- наказ Міністерства освіти і науки України від 12 січня 2004 р. №12 «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» (пункт 3.2 - в частині повноважень установ та організацій Національної та галузевих академій наук України на здійснення спеціалізованої експертної діяльності без додаткової акредитації, на підставі статутних положень, якими така діяльність передбачена).

III. Для проведення науково-правової експертизи Заявником надані
••• •
копи наступних документів:
1. копія постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 р. у справі № 6-50цс15;
2. копія постанови Верховного Суду України від 20.05.2015 р. у справі № 6-64цс15;
3. копія постанови Верховного Суду України від 02.09.2015 р. у справі № 6-856цс15;
4. копія постанови від 04.11.2015 року у справі № 6-2074цс15 та від 06.06.2012 р. у справі № 6-50цс12;
5. копія ухвали Апеляційного суду м.Києва від 07.09.2015 р. у справі 755/10726/15-ц;

6. копія ухвали Апеляційного суду м.Києва від 09.09.2015 р. у справі 755/11729/15-ц, від 10.09.2015 р.;
7. копія ухвали Апеляційного суду м.Києва від 10.09.2015 р. у справі №755/11476/15-ц,
8. копія ухвали Апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015 р. у справі 755/11175/15-ц;
9. копія ухвали Апеляційного суду м.Києва від 29.09.2015 р. у справі № 755/10977/15-ц;
10. копія ухвали Апеляційного суду м.Києва від 01.10.2015 р. у справі №755/11423/15-ц.

IV. В ході проведення науково-правової експертизи вивчались та
• •• • • •
аналізувались копи вищевказаних документів, а також такі нормативно-правові та інші юридичні акти:
- Конституція України;
- Цивільний процесуальний кодекс України;
- Цивільний кодекс України;
- Господарський кодекс України;
- Господарський процесуальний кодекс України;
- Закон України «Про третейські суди»;
- Закон України «Про захист прав споживачів»;
- Директива ЄС № 2013/11/Еи від 21.05.2013 р. «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами»
- Директива ЄС 93/13/ЄЕЗ від 05.04.1993 р. «Щодо несправедливих умов споживчих договорів»
- Рекомендації ЄК № 98/257/ЄС від 30.03.1998 р. «Про принципи, які застосовуються до органів, відповідальних за позасудове,
врегулювання спорів про захист прав споживачів»
- інші нормативно-правові акти та наукові джерела, посилання на які містяться у нижченаведеному висновку.
- матеріали судової практики;

V. Опис експертного дослідження. Результати і висновки науково-правової експертизи з поставленого питання.
Системний аналіз наданих Заявниками копій документів, діючого законодавства України, в межах правового регулювання відносин, які є предметом науково-експертного дослідження станом на час виникнення цих правовідносин, спеціальної юридичної літератури, а також застосування загальноприйнятних методів і прийомів доктринального тлумачення змісту правових актів та правових норм, дають можливість зробити наступний висновок по суті винесеного на вирішення науково-правової експертизи питання.

Відносини у сфері третейського судочинства регулюються нормами
Закону України від 11 травня 2004 р. "Про третейські суди", Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів, а також нормативними актами локального характеру — статутами, положеннями, регламентами третейських судів, які регулюють діяльність окремих третейських судів.
Статтею 2 Закону "Про третейські суди" передбачено, що третейський суд — це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Суть третейського розгляду полягає у тому, що сторони довіряють вирішення спору та ухвалення рішення третій особі, а не уповноваженому державою органу. У цьому, як відомо, полягає істотна відмінність третейського розгляду від інших форм захисту прав та інтересів - цивільного та господарського судочинства, які здійснюються виключно судами загальної юрисдикції.
Відповідно до положень ст. 125 Конституції України та ст.ст. 3.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а отже, не є органами правосуддя. Водночас нормою ст.З Закону України "Про третейські суди" завданням третейського суду передбачено захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Статтею 55 Конституції України визнається невід'ємне право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин — це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту прав та інтересів є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах правил, визначених Конституцією та законами України.
Підвідомчість справ третейським судам визначена ст.6 Закону України «Про третейські суди». Відповідно до припису цієї статті третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Проте існують деякі винятки, вичерпний перелік яких передбачено зазначеною статтею. До цих винятків зокрема віднесені справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Частину першу ст. 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14 згідно із Законом України №2983-УІ ( 2983-17 ) від 03.02.2011 р.
Для відповіді на поставлене питання слід визначити, що саме становлять «справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки)».
Відповідно до п.1 ст.11 Цивільного кодексу (ЦК) України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно з п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Отже, виникнення, реалізація, та захист права безпосередньо пов’язане з особою та її волею.
Для визначення способу захисту права необхідно визначити, яке право особи порушено. В контексті змісту ст. 6 Закону України «Про третейські суди», під порушеними правами, справи щодо захисту яких вилучені з компетенції третейських судів, законодавець розуміє права споживача. Законодавче визначення прав споживача міститься в спеціальному Законі України «Про захист прав споживачів». Розділом II зазначеного закону передбачені права споживачів, та особливості їх захисту. Стаття 1 Закону містить визначення терміну «споживач».
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Отже, відповідно до наведеної норми споживачем може бути лише фізична особа, а споживчі права не можуть бути набуті юридичною особою. Права споживача є частиною цивільних прав, якими наділені фізичні особи. Юридичні особи мають спеціальні права, визначені нормами цивільного та господарського законодавства, для захисту яких передбачені певні юрисдикційні механізми. Зазвичай, в споживчій сфері юридичні особи реалізують право на здійснення саме підприємницької діяльності.
Враховуючи те, що судовий захист прав здійснюється шляхом подання позову до суду, юридична особа не може бути ініціатором «справи щодо захисту прав споживача», оскільки за законом не наділена правами споживача. Для відповіді на питання, чи вилучені з компетенції третейських судів справи за позовами юридичних осіб, в тому числі банків, до позичальників, в тому числі фізичних осіб, з компетенції третейських судів, слід визначити, які права банка порушені, та який спосіб їх поновлення передбачений чинним законодавством України.
Відносини, в які кредитна установа вступає з фізичною особою- позичальником кредитних коштів, є цивільними. Надавши кошти у користування фізичній особі, кредитна установа набуває права вимоги виконання договірних зобов’язань позичальником, в тому числі повернення позичених коштів та інших платежів (відсотків, штрафних санкцій за певних умов тощо), яке за своєю природою є цивільним правом.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що третейські суди можуть розглядати будь-які справи, які виникають із цивільних та господарських правовідносин, за певними виключеннями, переліченими в наведеній статті.
Крім того, необхідно зазначити, що законодавець в переліку справ, виключених з підвідомчості третейський судів, окремо зазначив, що таке виключення розповсюджується на справи щодо захисту прав споживачів саме банків та кредитних спілок.
Отже, у даному випадку, чітко визначено склад учасників правовідносин: з одного боку яких є споживач, а з іншого - банк чи кредитна спілка як надавач послуг. Це є додатковою підставою вважати, що справу за позовом банку про захист його прав аж ніяк не можна розглядати як справу про захист прав споживача, оскільки банк чи кредитна спілка може бути лише відповідачем по такій справі, а ніяк не її ініціатором (позивачем).
Згідно чинного законодавства України права споживача можуть бути захищені цивільно-правовими та публічно-правовими способами . Цивільні способи захисту прав визначені у ст.16 ЦК України. Цими способами може скористатися будь-яка юридична або фізична особа, у тому числі банк та споживач. Натомість ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить додаткові способи захисту прав саме споживачів, якими можуть скористатися тільки фізичні особи-споживачі.
Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.16 ЦКУ захист цивільних прав здійснюється шляхом звернення до суду. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 10.08.2008 року № 1-рп/2008 «одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду».
Цивільно-процесуальним законодавством передбачено, що для захисту прав споживач звертається до суду з позовом ( ч.5 ст.110 ЦПК України). Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачено звернення споживачів з позовом до суду «з вимогами, що пов'язані з порушенням їх прав».
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз’яснено що у справах про захист прав споживачів позивачем є споживач, який повідомляє у позові про порушення його прав споживача, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів». Аналогічна правова позиція міститься у пунктах 3 та 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
В останніх судових рішеннях Апеляційного суду м. Києва, ухвалених в липні - жовтні 2015 р., також зазначалось, що справи щодо захисту прав споживачів визначаються відповідно до ст.16 ЦК України та п.6 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1996 року № 5 .
Таким чином, до справ у спорах щодо захисту прав споживача відносяться спори у справах, у яких позов до суду подав споживач (фізична особа) та змістом його позову є вимога про захист його порушених прав споживача, передбачених законодавством про захист прав споживачів. Якщо позов подав не споживач або позов споживача не містить посилань про порушення його прав споживача, такий спір та відповідно справа не може бути визначена як справа у спорі щодо захисту прав споживача.
З судової практики Верховного Суду України, що додана до запиту, також слідує, що Верховний Суд України неодноразово розглядав справи про недійсність третейського застереження. Постановою від 06.06.2012 р. у справі № 6-50цс12 Верховним Судом України було скасовано рішення судів про визнання недійсним третейського застереження, укладеного банком із споживачем, у тому числі з підстав його невідповідності п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Тобто, у цій справі Верховний Суд України погоджувався з тим, що виключення із підвідомчості третейського суду спорів щодо захисту прав споживачів не може бути підставою для визнання недійсним третейського застереження, укладеного банком із споживачем.
Лише сама участь споживача у справі у якості відповідача, який не заявляє вимог про захист його прав, в силу наведеного вище не може визначати справу за участю споживача як справу щодо захисту прав споживача та відповідно до спорів про захист прав банку за позовом банку, де споживач є відповідачем, не поширюється виключення із підвідомчості третейських судів справ у спорах щодо захисту прав споживачів, передбачене у пункті 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди».
Для порівняння необхідно зазначити, що законодавство СС стосовно розгляду спорів щодо захисту прав споживачів не тільки не забороняє арбітражним судам розглядати спори за участю споживачів, а й спрямовано на розширення використання альтернативних методів вирішення спорів (див: Директиву СС № 2013/11/Еи від 21.05.2013 р. «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» та Рекомендації ЄК № 98/257/СС від 30.03.1998 р. «Про принципи, які застосовуються до органів, відповідальних за позасудове, врегулювання спорів про захист прав споживачів»).
За законодавством СС захист прав споживачів здійснюється за законодавством СС шляхом визначення несправедливих умов у споживчих договорах (див: Директиву СС 93/1Э/СЕЗ «Щодо несправедливих умов споживчих договорів»).
Варто також зауважити, що у роботі чеського правника Александра Белоглавека «Защита прав потребителей в арбитраже» є посилання на законодавство Бельгії, Германії, Чехії , Польщі, яке безпосередньо регулює розгляд спорів за участю споживачів в арбітражі.

Підсумовуючи все вищенаведене, можна зробити наступний узагальнюючий висновок по суті поставленого на вирішення науково- правової експертизи питання:
1) третейським судам підвідомчі справи у спорах про захист прав банківських установ, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.
2) виключення з підвідомчості третейських судів справ у спорах про захист прав споживачів не поширюється на спори про захист прав банку де позивачем є банк, а відповідачем є споживач , оскільки у законодавстві наведений конкретний та вичерпаний перелік справ, які виключені із підвідомчості третейського суду та законодавець ясно виразив волю на виключення із підвідомчості третейського суду саме спорів щодо захисту прав споживачів, а не спорів за участю споживача.

Додаток: копії вказаних у розділі III даного висновку документів, якіповертаються Заявникові.
Директор Центру банківського права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, член-кореспондент А Національної академії правових наук України