Коментар ТПУ стосовно правової позиції Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справах №№ 6-2892ц15 та 6-2712ц15 щодо застосування п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» у справах про скасування рішення третейського суду

Перегляди: 5778

27.01.2016 року Верховним Судом України у справі № 6-2892ц15 ( доповідач суддя Лященко Н.П ) була розглянута заява фізичної особи про перегляд ухвали ВССУ від 15.01. 2015 року у справі №755/28982/14-ц про скасування рішення третейського суду прийнятого за позовом банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заявник просив переглянути цю постанову на підставі п.4 ст.355 ЦПК у зв’язку з невідповідністю цієї ухвали висновку Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – п.2 ч.1 ст.389-5 ЦПК, .п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди»

За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі № 6-2892ц15 скасував ухвалу ВССУ від 15.01.2015 року та повторив свою позицію, яка була висловлена ним 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15:

«…Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча».

Третейська палата України неодноразово у коментарях до висновків ВСУ від 02.09.2015 у справі від 6-856цс15 , від 11.11.2015 у справі 6-1716цс15 та інших звертала увагу на те, що такий висновок Верховного Суду :

Прямо суперечить змісту пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», яким з підвідомчості третейського суду виключені справи «щодо захисту прав споживачів», а не справи за участю споживачів.

Справи щодо захисту прав споживачів нормативно визначені та не потребують тлумачення Верховного Суду . Відповідно до ст.16 ЦКУ , ч.5 ст. 110 ЦПК , ч.1 ст.122 ЦПК , ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» , п.6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 до справ про захист прав споживачів відносяться справи де споживач є позивачем , який просить захистити його права споживача. У справі, яку розглядав Верховний Суд третейський суд ніяких вимог споживача не розглядав.

Суперечить волі законодавця, який при прийнятті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року про виключення із підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів метою цього закону вважав звільнення споживача від сплати збору за розгляд його позову до суду, про що прямо сказано у законопроекті, який був прийнятий як закон.
Суперечить законодавству та практиці розвинутих країн, у яких у не державному суді розглядаються не тільки справи щодо захисту прав споживачів, а і справи за участю споживачів ( див. Директиву ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» ).

На додаток до цих доводів звертаємо увагу на те, що Верховний Суд оцінюючи компетенцію третейського суду , перевищив власну компетенцію надавати висновки та скасовувати ухвали касаційного суду, що стосуються застосування процесуальних норм, до яких відносяться п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди»

Так за новою редакцією ст.360-7 ЦПК Верховний Суд має право надавати висновки за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч.1 ст. 355 ЦПК.

У справі № 6-2892ц15 заявник звернувся з проханням переглянути ухвалу ВССУ від 15.01.2015 року на підставі п.4 ст.355 ЦПК , за якою у Верховного Суду немає права надавати висновки.

Верховний Суд не мав прав і приймати заяву про перегляд ухвали ВССУ від 15.01.2015 року на підставі п.4 ст.355 ЦПК. У якості невідповідності Ухвали ВССУ від 15.01.2015 року правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права заявник у заяві про перегляд посилається на неоднакове застосування п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Ці норми є нормами процесуального, а не матеріального права, тому приймати та розглядати заяву на підставі п.4 ст.355 ЦПК у Верховного Суду не було підстав.

Що стосується неоднакового застосування норм процесуального права, то закон ( ст.ст. 355, 360-4 , 360-7 ЦПК ) обмежує право Верховного Суду надавати висновки та скасовувати рішення касаційних судів, у яких неоднаково застосовані норми процесуального права трьома випадками : при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі (1) або яке прийнято з порушенням правил підсудності (2) або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ (3);

Перший випадок вочевидь не стосується рішень загальних судів у справах про скасування рішення третейського суду.

Другий і третій випадки стосуються, як про це ясно сказано у законі, випадку, коли оскаржується судове рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів. У справі про скасування рішення третейського суду судові рішення прийняті належним державним судом без порушень ним правил підсудності або компетенції.

Таким чином Верховний Суд на порушення ст.360-4 ЦПК безпідставно скасував ухвалу ВССУ від 15.01.2015 року, у якій застосовані норми процесуального, а не матеріального права у випадку , що не підлягає розгляду Верховним Судом та скасуванню.

27.01.2016 року Верховним Судом України у справі № 2712ц15 ( доповідач суддя Охримчук Л.І) була розглянута заява фізичної особи про перегляд ухвали ВССУ від 05.10. 2015 року у справі №755/12279/15-ц про скасування рішення третейського суду прийнятого за позовом банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заявник просив переглянути цю постанову на підставі п.4 ст.355 ЦПК у зв’язку з невідповідністю цієї ухвали висновку Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 щодо застосування у подібних правовідносинах п.2 ч.1 ст.389-5 ЦПК, .п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди»

За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі № 2712ц15 скасував ухвалу ВССУ від 05.10.2015 року та повторив свою позицію, яка була висловлена ним 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15:

Прямо суперечить змісту пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», яким з підвідомчості третейського суду виключені справи «щодо захисту прав споживачів», а не справи за участю споживачів.

Суперечить волі законодавця, який при прийнятті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року про виключення із підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів метою цього закону вважав звільнення споживача від сплати збору за розгляд його позову до суду, про що прямо сказано у законопроекті, який був прийнятий як закон.
Суперечить законодавству та практиці розвинутих країн, у яких у не державному суді розглядаються не тільки справи щодо захисту прав споживачів, а і справи за участю споживачів ( див. Директиву ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» ).

У справі № 2712ц15 заявник звернувся з проханням переглянути ухвалу ВССУ від 05.10.2015 року на підставі п.4 ст.355 ЦПК , за якою у Верховного Суду немає права надавати висновки.

Верховний Суд не мав прав і приймати заяву про перегляд ухвали ВССУ від 05.10.2015 року на підставі п.4 ст.355 ЦПК. У якості невідповідності Ухвали ВССУ від 05.10.2015 року правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права заявник у заяві про перегляд посилається на неоднакове застосування п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Ці норми є нормами процесуального, а не матеріального права, тому приймати та розглядати заяву на підставі п.4 ст.355 ЦПК у Верховного Суду не було підстав.

Що стосується неоднакового застосування норм процесуального права, то відповідно до ст. 360-7, п.1, п.2 ч.1 ст 355 , п.1 ч.2 360-4 ЦПК у Верховного Суду є право приймати до розгляду , надавати висновки та скасовувати рішення касаційних судів, у яких неоднаково застосовані норми процесуального права у трьох випадках : при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі (1) або яке прийнято з порушенням правил підсудності (2) або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ (3);

Таким чином Верховний Суд на порушення п.4 ст.355 ЦПК прийняв до провадження заяву по перегляд , у якої у якості підстав для перегляду вказано неправильне застосування касаційним судом норм процесуального ( п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК, п.14 ст.6 Закону України про третейські суди») , а не матеріального права як це передбачено п.4 ст.355 ЦПК. На порушення ст.360-4 ЦПК скасував ухвалу ВССУ від 05.10.2015 року, у якій «неправильно » застосовані норми процесуального, а не матеріального права у судовому рішенні перегляд та скасування, якого не передбачено ч.2 ст.355 ЦПК та п.1 ч.2 ст.360-4 ЦПК. На порушення ст.360-7 ЦПК Верховний Суд надав висновки за результатами розгляду справи з підстав п.4 ст.355 ЦПК, що не передбачено ст.360-7 ЦПК.