Рішення у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Перегляди: 11222

ПОСТІЙНО ДІЮЧИЙ ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД ПРИ АСОЦІАЦІЇ
УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ

РІШЕННЯ

29.08.2007р. Справа № 52/07

Колегія суддів в складі суддів Лучанінова С.І. – головуючий, Лозицького О.В., Олійника В.О. сформована сторонами відповідно до третейської угоди та ст. 17 Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Київ, вул. М. Раскової, 15, 7 поверх, каб. 703, справу за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «В»
Представник: К.

До

Акціонерного комерційного банку «М»
Представники: О., Н.

Про

Визнання виконавчого напису № 768 від 14.03.2007р., вчиненого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

До Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «В» з позовною заявою до акціонерного комерційного банку «М» в особі Запорізької філії АКБ «М» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Між сторонами наявна угода про передачу спору на розгляд до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, про що прямо зазначено в договорі застави майна № 50 від 22.12.2005р., а саме: порядок вирішення спорів – всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду. Тому, відповідно до ст.ст. 1, 5, 6, 12-14, 27 Закону України «Про Третейські суди» та ст.ст. 2, 13, 14 Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, зазначений суд компетентний вирішувати цей спір.
Ухвалою Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 18.07.2007р. порушено провадження по справі № 52/07, судове засідання призначено на 30.07.2007р. Ухвалою від 30.07.2007р. за клопотанням позивача розгляд справи перенесено на 28.08.2007р.
У судовому засіданні 28.08.2007р. Відповідач повідомив, що відповідно до ст. 1 Статуту Відкритого акціонерного товариства “Банк”, ВАТ “Банк” є правонаступником всіх прав та обов’язків Акціонерного комерційного банку «М» і перейменованого в Відкрите акціонерне товариство “Банк” згідно рішення загальних зборів учасників банку від -.
Головуючим суддею оголошено вступну та резолютивну частину рішення за погодженням представників сторін.
В судовому засіданні Позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Позивач вважає що відповідачем порушені вимоги ч.1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» відносно вимоги щодо безспірності заборгованості, а саме: розрахунок розміру заборгованості за основним боргом, а також розрахунку розміру пені та відсотків за користування кредитом Відповідачем було зроблено самостійно. Вказані суми на думку Позивача повинні бути узгоджені між Позивачем і Відповідачем. Відповідач повинен був проінформувати Позивача про розмір заборгованості Позичальника на момент вчинення виконавчого напису і у разі відсутності заперечень з боку Позивача стосовно розміру заборгованості вказана сума набула б статусу безспірної. Також представник Позивача посилається на ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивач стверджує, що іншого порядку звернення стягнення на предмет застави договором між сторонами не було визначено. Позивач пояснив, що предметом договору застави майна № 50 від 22.12.2005р. є рухоме майно, отже на правовідносини застави рухомого майна застосовуються вимоги Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255 від 18.11.2003р. Так ч. 1 ст. 24 зазначеного закону визнає, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватись на підставі рішення суду та у позасудовому порядку. Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, але серед вказаних способів відсутній такий спосіб як вчинення виконавчого напису. Враховуючи вищевикладене, Позивач просить суд визнати виконавчий напис № 768 від 14.03.2007р. таким, що не підлягає виконанню.
Представником Відповідача було надано письмовий відзив на позовну заяву (вих. № 3895 – 17.3.3. від 28.08.07.) в якому Відповідач заперечив проти позовних вимог, обґрунтовуючи наступним. Відповідно до п.1.1. Кредитного договору № КЛ-19 від 22.12.2005р., а також договору застави майна, кінцевий строк повернення коштів ТОВ «Холдинг» було встановлено – до 18.12.2006р. Позичальник свої зобов’язання за кредитним договором не виконав у встановлений термін, отже у Відповідача, як заставодержателя, виникло право звернення стягнення на предмет застави. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідача зазначив, що п.11 договору застави сторони визначили, що «звернення стягнення та реалізація предмету застави відбувається у порядку, визначеному діючим законодавством України, але не виключно на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом передачі заставодавцем заставодержателю у власність предмету застави, або шляхом реалізації предмету застави Заставодержателем». Звернення стягнення на предмет застави врегульовано нормами Закону «Про заставу». Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» регулює відносини звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до яких, окрім застави, відносяться також і інші обтяження. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» має більш ширший предмет правового регулювання і є загальним по відношенню до Закону «Про заставу» в частині звернення стягнення на предмет застави.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вирішив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі на підставі наступного.

22.12.2005р. між Акціонерним комерційним банком «М», та товариством з обмеженою відповідальністю «Холдинг» (Позичальник) було укладено кредитний договір № КЛ -19. Відповідно до п.1.1. кредитного договору його предметом є надання банком позичальнику грошових коштів на умовах договору. У якості забезпечення виконання зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих відсотків, можливих штрафних санкцій, між АКБ «М» (Відповідач) та ТОВ «В» (Позивач) було укладено договір застави майна № 50 від 22.12.2005р., в якому зазначено, що забезпечується повернення кредиту в розмірі 300 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення до 18.12.2006р., з щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20 відсотків річних, додаткових відсотків в порядку, передбаченому кредитним договором.
14.03.2007р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області вчинено виконавчий напис № 768 на договорі застави майна № 50 від 22.12.2005р.
Статтями 15, 16, 18 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють виконавчі написи за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (далі – Перелік). Пунктом 1 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису на нотаріально посвідчених угодах, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Відповідачем були додержані всі вище перелічені вимоги: подані нотаріусу необхідні документи, які підтверджують безспірну заборгованість боржника та право вимоги стягувача.
Заперечення Позивача, що йому було не відомо про розмір заборгованості, умови основного зобов’язання, а також про факт прострочення зобов’язання, судом не можуть бути прийняті до уваги виходячи з наступного. Відповідачем в судовому засіданні надано докази повідомлення Позивача про факт прострочення виконання зобов’язання забезпеченого заставою (Листи на адресу Позивача від 23.03.2006р. та від 28.12.2006р. та відповідь Позивача на зазначені листи вих. № 3 від 12.01.2007р.) Позивач не заперечував щодо наявності заборгованості та не надав доказів її відсутності або іншого розміру.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою. Частиною 1 ст.589 ЦК України встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Аналогічна норма міститься в ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу». Відповідно до п.1.1 Кредитного договору № КЛ-19 від 22.12.2005 р. кінцевий строк повернення коштів позичальником – до 12.09.2006 р. У передбачений термін позичальник кредит не повернув. Отже, у Відповідача виникло право звернення стягнення на предмет застави.
Частиною 1 ст. 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 11 договору застави № 50 від 22.12.2005р. передбачено, що «звернення стягнення та реалізація предмету застави відбувається у порядку, визначеному діючим законодавством України, але не виключно на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом передачі заставодавцем заставодержателю у власність предмету застави, або шляхом реалізації предмету застави Заставодержателем».
Звернення стягнення на предмет застави врегульовано нормами Закону України «Про заставу». Згідно з ч.6 ст.20 цього Закону звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватись за рішенням суду або третейського суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», на який посилається Позивач, визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, до яких відноситься не тільки застава, а й інші види обтяжень. Відповідно до ст. 4 Закону обтяження поділяються на приватні та публічні, а приватні, в свою чергу, - на забезпечувальні та інші договірні.
Відповідно до ст.21 вказаного Закону до забезпечувальних обтяжувань, окрім застави рухомого майна, належать також право притримання рухомого майна, інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні.
На відміну від положень Закону України «Про заставу», Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» регулює загальні умови звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до яких, окрім застави, відносяться також і інші обтяження.
Стаття 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду та у позасудовому порядку. Статтею 24 зазначеного Закону визначені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, але перелік способів, зазначений в статті, не є виключним. Частина 6 ст.20 Закона України «Про заставу» є спеціальной нормой по відношенню до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в частині звернення стягнення на предмет застави.
Отже, звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є обґрунтованим.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-3, 11-13, 38, 42, 68, 69 Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, ст.ст. 1, 3, 6, 25-27, 45, 46 Закону України «Про третейські суди» та ст.ст. 15, 18, 546, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст. ст. 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», третейський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «В» в задоволенні позову до Відкритого акціонерного товариства “Банк” про визнання виконавчого напису № 768 від 14.03.2007р., вчиненого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі.

Суддя Третейського суду - Головуючий по справі С.І. Лучанінов

Суддя Третейського суду О.В. Лозицький

Суддя Третейського суду В.О. Олійник

Президент Асоціації
українських банків О.А. Сугоняко