Лист Третейської палати України до ВГСУ

                                                   Голові Вищого господарського

Вих № 175                                                               суду України

Від 14.05.2013 р.                                                  п. Татькову В.І.

Про практику застосування

п.4.2.3 постанови Пленуму ВГСУ

від 26.12.2011  р. № 18

Шановний Вікторе Івановичу!

                Третейська палата України висловлює Вам підтримку у роботі ВГСУ щодо формування сталої судової практики, зокрема, з практики застосування Закону України «Про третейські суди».

                З цією метою звертаємо Вашу увагу на випадки неоднакового застосування п.4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р.   № 18  де ідеться про те, що провадження у справі підлягає  припиненню з посиланням на пункт 5 частини 1 статті 80 ГПК ,  якщо при розгляді справи  буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі.

                Цей висновок повністю відповідає не тільки змісту пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК, а і міжнародним правилам розгляду спорів у недержавних судах.

                Нажаль у деяких останніх постановах ВГСУ та Київського апеляційного господарського суду викладена інша правова позиція , яка суперечить ст.80 ГПК та сталої судової практики ВГСУ та  ВССУ. Так у постанові Київського апеляційного господарського суду у справі 11/064-12 від 20.12.2012 р , постанові ВГСУ від 9.04.2013 року у справі № 5023/6007/12  про стягнення заборгованості в обґрунтування відмови від припинення справи на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК апеляційні та Вищий господарський суди посилались на те, що «норми чинного законодавства не містять обмеження юрисдикції господарського суду у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди, а припинення провадження у справі порушує норми Конституції України та право особи на судовий захист». Вищий господарський суд у справі № 5023/6007/12  також посилався на Рішення Конституційного суду від 24.02.2004 № 3-рп/2004  та від 2.11.2004 року №15-рп/2004. Проте у цих рішеннях Конституційного суду немає такого висновку.

                Більш того у рішенні Конституційного суду України від 24.02.2004 № 3-рп/2004  року та від 10.01.2008 року № 1-3/2008 сказано про те, що «гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

                Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду»

                У пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.06.2009  року прямо сказано про те, що «договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом».

                Цей висновок міститься і у постанові Верховного суду України від 6.06.2012 у справі № 6-50цс12  ( рег.№ 24976431).

                Цей висновок цитується у багатьох рішеннях державних судів різного рівня.

                Крім наведеного вище у судової практики також неоднаково застосовується ст. 80 ГПК у випадку подання позову про визнання недійсним договору з третейським застереженням або – про визнання недійсним лише третейського застереження.

                Відповідно до п.5 ч.1 ст.80 ГПК за наявності третейського застереження суд повинен припинити провадження у справі незалежно від предмету позову. Проте  господарські суди не приймають до уваги заяви відповідачів про припинення провадження у справі , мотивуючи це тим що «питання визнання недійсним договору не може бути предметом розгляду у третейському суді» ( див. постанову ВГСУ від 29.02.2012 року у справі № 16/5025/1454/11 ).

                Проте відповідно до Закону України «Про третейські суди» спори про визнання недійсними договору не виключені з компетенції третейського суду. Більш того  відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про третейські суди» третейський суд, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Це правило закону відображає відомий у правовий науці принцип третейського розгляду спорів - принцип «компетенції компетенції» третейського суду, що відповідає і міжнародним правилам альтернативного вирішення спорів ( див. п.3 ст V Європейської конвенції про зовнішньо торгівельний  арбітраж , частину 1 статті 16 Типового закону ЮНСІТРАЛ «Про міжнародний торговий арбітраж», статтю 23 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, частину 1 статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

                Крім того частинами  7 та 8 статті 27 Закону України «Про третейські суди» прямо передбачено, що третейський суд має компетенцію надавати оцінку дійсності третейського застереження. Це також відповідає міжнародним правилам . Тому за наявності третейського застереження та незгоди відповідача розглядати у господарському суді спір про визнання недійсним третейського застереження або визнання недійсним договору, що містить третейське застереження, господарський суд  повинен припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК.

                Право третейського суду надавати оцінку своєї компетенції розглядати спір за наявності третейського застереження повинно застосовуватися і у випадку, коли предмет спору  має ознаки виключеного з компетенції третейського суду.  Наприклад, спір про звернення стягнення на іпотеку має ознаки спору виключеного із компетенції третейського суду, але відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про третейські суди» ,  п.5 частини 1 ст.80 ГПК , пункту 4.2.3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 господарський суд повинен припинити провадження у справі у зв’язку з наявністю третейського застереження та встановленого Законом «Про третейські суди» права  третейського суду надавати оцінку своєї компетенції розглядати конкретний спір.

                На наш погляд, відповідає вимогам Закону «По третейські суди», Закону «Про іпотеку» та Господарському процесуальному кодексу України правова позиція, що викладена у постановах  ВГСУ від 23.02.2011 р у справі № 3/126/10  , від 23.04.2012 р у справі № 3/196  , від 6.06.2012 р у справі № 5023/2442/11  , за  якими провадження у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, що містить третейське застереження було припинено з посиланням на п.5 ч.1 ст.80 ГПК  та - право третейського суду надавати оцінку своєї компетенції розглядати конкретний спір передбаченого ст.27 Закону України «Про третейські суди».

                Вважаємо, що справи про стягнення грошового боргу шляхом звернення стягнення на іпотеку державною виконавчою службою не виключені з компетенції третейського суду. У цих справах третейський  суд не вирішує  долю нерухомого майна, а приймає рішення про стягнення грошового боргу способом встановленим законами «Про іпотеку»   та «Про виконавче провадження» . У рішеннях за цими справами  долю майна  ( умови відчуження, нового власника майна та інше) вирішує виконавча служба та торгуюча організація за відповідними правилами продажу нерухомого майна. Аналогічну оцінку правового змісту рішення третейського суду щодо звернення стягнення на іпотеку та його компетенції розглядати ці спори надав Конституційний суд РФ у Рішенні від 26.05.2011р  (див http://www.ksrf.ru/News/Pages/ViewItem.aspx?ParamId=871)

                У випадку, коли третейський суд не вірно визначить свою компетенцію у розгляду спору, що має ознаки виключеного із компетенції третейського суду господарському суду надано право відповідно до ст.122-5 ГПК, ст.51 Закону України «Про третейські суди»  скасовувати таке рішення третейського суду у разі його оскарження.  

                У зв’язку з вищевикладеним пропонуємо доповнити п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р.   № 18 наступними абзацами.

                «Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

                Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про третейські суди»  третейський суд самостійно вирішує питання про наявність або від сутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи . Відповідно до частини 7 та 8 ст.27 Закону України «Про третейські суди»  третейський суд має компетенцію надавати оцінку дійсності третейського застереження. Спори про визнання недійсними договорів не виключені з компетенції третейського суду. Тому за наявності третейського застереження та незгоди відповідача розглядати у господарському суді спір про визнання недійсним третейського застереження або визнання недійсним договору, що містить третейське застереження господарський суд  припиняє провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК .

                Пункт 5 частини 1 статті 80 ГПК відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про третейські суди» повинен застосовуватися і тоді, коли спір має ознаки виключених з компетенції третейського суду, наприклад , спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

                У випадку коли третейський суд не вірно визначить свою компетенцію у розгляду спору, що має ознаки виключеного із компетенції третейського суду господарському суду у випадку оскарження цього рішення надано право відповідно до ст.122-5 ГПК, ст.51 Закону України «Про третейські суди»  скасовувати таке рішення третейського суду.»

З повагою,

Голова Третейської палати України