Резолюція Третейської палати України стосовно правової позиції Верховного Суду України від 02.09.1205 року у справі № 6-856цс15 щодо підвідомчості третейського суду розглядати спори щодо заборгованості споживача за банківським кредитом

Перегляди: 4781

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 02.09.1205 року у справі № 6-856цс15 справа у спорі щодо заборгованості споживача за банківським кредитом третейському суду не підвідомча в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди».

У зв’язку з цим Третейська палата України висловлює наступну правову позицію:

Відповідно до правової позиції викладеної у п.6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 у справах про захист прав споживачів позивачем є споживач, який подав до суду позов щодо захисту його порушених прав споживача. Ця позиція пленуму ВСУ відповідає загальним нормам про захист прав викладеним у ст.16 ЦКУ, відповідно до яких захист прав здійснюється шляхом пред’явлення до суду позову про захист порушеного права.
Третейська палата звертає увагу на те, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК безумовна обов’язковість правового висновку Верховного Суду України про застосування норм права встановлена для суб’єктів владних повноважень при застосуванні ними цієї норми права. Згідно із ст.3 КАСУ до суб’єктів владних повноважень віднесені органи державної влади ,місцевого самоврядування ,їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій. Для загальних судів статтями 355, 360-7 ЦПК , п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів » встановлено лише «врахування» висновку Верховного Суду України про застосування норм права за умови розгляду судом подібних правовідносин та відсутності у загальних судів інших мотивів (доводів) про застосування цих норм права, які ВСУ не розглядав.

Відповідно до Закону України «Про третейські суди» та Рішення Конституційного суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008 третейські суди не відносяться ані до суб’єктів владних повноважень, ані до загальних судів.

Верховний Суд України у справі № 6-856цс15 також не розглядав наступних доводів (мотивів) про застосування пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» :

– про визначення предмету спору відповідно до ст.16 ЦКУ та п.6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 ,

– про волю законодавця , який при прийняті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року розрізняв спори щодо захисту прав споживачів від спорів за участю споживачів та виключив з компетенції третейського суду саме спори щодо захисту прав споживачів .

Наявність інших мотивів не розглянутих Верховним Судом дозволяє відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК загальним судами прийняти інші рішення з наведенням цих мотивів. 3. Третейська палата сподівається на реальне застосування у практиці загальних судів високих конституційних принципів судочинства: законності, незалежності суддів та підкорення їх тільки законові , рівності всіх учасників судового розгляду перед законом і судом, змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, всебічності, повноти та об’єктивності вирішення спорів. З зазначеною метою, для забезпечення нормального функціонування ринку споживчих послуг, розвитку альтернативних методів вирішення спорів, дотримання норм чинного законодавства України, мети відновлення довіри до судової влади та підвищення її авторитету, звертаємося до Верховного суду України з проханням надати оцінку вищевикладеним доводам щодо підвідомчості справ третейським судам.