Коментар Третейської палати України стосовно правової позицій Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс14 про розгляд третейським судом «правовідношень щодо проведення розрахунків за договором кредиту, наданого в іноземній валюті»

За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі № 6-831цс14 висловив наступну правову позицію:

«Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.

У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається Верховним Судом України, вирішено скаргу на рішення третейського суду, постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта – долари США.

Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб – забезпечення стабільності української грошової одиниці – гривні.

Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку – третейськими судами.»

Коментар ТПУ

        Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який   спір,   що   виникає   з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

         Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають   із цивільних та господарських правовідносин, за винятками прямо названими у ст.6 цього Закону.

Законом України «Про третейські суди» не виключені

-«спори, що мають публічно-правове значення»,

– « спори, де застосовуються норми щодо регулювання обігу іноземної валюти, які мають публічну основу»

-« спори, де концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку»

– «спори за правовідношеннями щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті»

       Вирази, які використовує Верховний Суд України у правовій позиції – «спори що мають публічне правове значення», « норми які мають публічну основу» , «концентрація суспільно-значимих публічних елементів», «публічно-значимі відносини» – не мають правового визначення .

         Якщо під «публічно-значимими відносинами» розуміти «публічно-правові відносини», то під цими відносинами згідно із Кодексу адміністративного судочинства України розуміються відносини за участю суб’єкту владних повноважень. Саме такі справи дійсно виключені пунктом 6 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Проте у правовідносинах з повернення боргу за кредитним договором між банком та позичальником–громадянином, які розглядав третейський суд, суб’єкт владних повноважень не був та не повинен бути учасником судового розгляду ані у державних ані у третейських судах .

          Відповідно до Цивільного кодексу України ,Закону України «Про банки та банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під «правовідношеннями щодо проведення розрахунку» розуміються правовідносини між банком та його клієнтами стосовно операцій за рахунками клієнтів банку.

У третейській справі, яку розглядав Верховний Суд України, як і у більшості третейських справ про стягнення заборгованості за кредитним договором у валюті, третейський суд не розглядає правовідносини щодо здійснення операції за рахунками клієнтів.

Крім того, відповідно до ст.355 ЦПК Верховний Суд має компетенцію переглядати справи з подібними правовідносинами та робити висновки щодо застосування норм права у цих правовідносинах, які по різному застосовуються у цих справах.

У постанові від 21.10.2015 року Верховний Суд України, переглядав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 29.04.2015 року у справі про скасування рішення третейського суду та зробив висновки щодо застосування ст.6 Закону України «Про третейські суди», у справах з різними правовідносинами, де ВССУ взагалі не застосовував ст.6 Закону України «Про третейські суди»

Так для порівняння правової позиції ВССУ, викладеної в ухвалі ВССУ від 29.04.2015 року у справі про скасування рішення третейського суду Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 року наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 6.04.2011 року та 08.06.2011 року у справах з іншим предметом ( не про скасування рішення третейського суду) та правовідносинами , у яких ВССУ не застосовував ст.6 Закону України «Про третейські суди»!

Таким чином, висновок Верховного Суду України зроблений у справах не з подібними правовідносинами, де по-різному застосовувалась ст.6 Закону України «Про третейські суди» .

       Висновок Верховного Суду України про непідвідомчість третейському суду спорів у правовідношеннях щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті не стосується правовідносин не пов’язаних з розрахунками у валюті ( операції по рахункам клієнтів банків) .

       Відповідно до нової редакції ст.ст.355, 360-7 ЦПК, п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що загальні суди враховують висновки Верховного Суду України про застосування норм права , викладеного у його постановах прийнятих за результатами розгляду справ з подібними правовідносинами за відсутністю у справі інших мотивів (доводів) .

На відміну від раніше діючої редакції цих статей у новій редакції виключена обов’язковість правових висновків ВСУ для загальних судів.