ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД

Постійно діючий

Лист ТПУ до Верховного Суду України про не розгляд Верховним Судом всіх доводів сторін щодо підвідомчості спорів третейським судам та – на підстави прийнятя заяв про перегляд


Голові Верховного Суду України
п.Романюку Я.М.

Про не розгляд  Верховним Судом України
всіх доводів сторони у справах про скасування
рішень третейського суду

 Шановний Ярославе Михайловичу!

            За результатами розгляду  у 2015-2016 роках  справ №№  6-856цс15,  6-1716цс15 6-2712ц15, 6-2892ц15, 6-2630цс15 за заявами про перегляд ухвал касаційних судів у справах про скасування рішень третейських судів Верховний Суд зробив висновок про те що

        «…спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону № 1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки)» ( див. , наприклад , висновок Верховного Суду від 3.02.2016 року у справі № 6-2630цс15.)

           У листі  від 23.12.2015 року Третейська палата України  звертала увагу Верховного Суду України на те, що при розгляді заяв про перегляд ухвал касаційних судів у справах про скасування рішень третейського суду Верховним Судом «повно та всебічно», як це вимагає ст.213 ЦПК, не розглянуті всі доводи банків, які є у цих справах, а саме :

1. Пунктом 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», з підвідомчості третейського суду виключені «справи у спорах щодо захисту прав споживачів», а не – «спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору».

           З визначення «споживача» та «споживчого кредиту» у Законі України «Про захист прав споживачів” , на які посилається Верховний Суд України,  логічно та нормативно  не випливає висновок про те , що пунктом 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» виключені «спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору».         

           Справи «щодо захисту прав споживачів»  нормативно визначені.  Відповідно до  ст.16 ЦКУ  захист права здійснюється шляхом зверненням до суду. Частиною 1 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що  за захистом прав споживач звертається до суду. Відповідно до ч. 5 ст.110 ЦПК  «позови про захист прав споживача» подає споживач .  Частиною ч.1 ст.122 ЦПК визначено , що « судова справа відкривається» на підставі відповідної заяви. Відповідно справою щодо захисту прав споживача є справа за позовом  споживача. Саме це нормативне визначення справ щодо захисту прав споживачів  використовував і Пленум Верховного Суду України у спеціалізованої постанові «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5.

          Фактично Верховний Суд висновками у справах  №№ 6-64цс15, 6-511цс15, 187цс15, 6-1716цс15, 6-2712ц15, 6-2892ц15, 6-2630цс15 встановив нову норму права про виключення з компетенції третейського суду «спорів між кредитодавцем та позичальником (споживачем)»

2. Виключення з підвідомчості третейського суду «спорів між кредитодавцем та позичальником (споживачем)» суперечить волі законодавця, який при прийнятті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року про виключення із підвідомчості третейського суду справ у спорах щодо захисту прав споживачів метою цього закону вважав звільнення споживача від сплати збору за розгляд його позову до суду, про що прямо сказано у законопроекті, який був прийнятий як закон , а не виключення з підвідомчості третейського суду «спорів між кредитодавцем та позичальником (споживачем)» 

3. Виключення з підвідомчості третейського суду «спорів між кредитодавцем та позичальником (споживачем)» суперечить законодавству та практиці розвинутих країн, у яких у не державному суді розглядаються не тільки справи щодо захисту прав споживачів, а і справи за участю споживачів ( див. Директиву ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» ).

        Нажаль, у  справах №№ 6-2712ц15, 6-2892ц15, 6-2630цс15, що розглядались Верховним Судом у 2016 році ці доводи також не були розглянуті.

       На додаток до цього звертаємо Вашу увагу на те, що у вищевказаних  справах були прийняті та розглянуті заяви про перегляд ухвал касаційного суду з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК ( неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права) або п.4 ч.1 ст.355 ЦПК (невідповідності рішення  касаційної інстанції висновку  Верховного Суду України  щодо застосування норм матеріального права)  з посиланням на неоднакове застосування норм, які не є нормами матеріального права – п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди». На цю обставину звертав увагу шановний суддя Верховного Суду пан Ярема А.Г. в ухвалі від 13.11.2015 року у іншій аналогічній справі ВСУ № 6-2693ц15 ( див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/53455583 ).

         Просимо довести цей лист до суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

З повагою ,
Голова Третейської палати України
кандидат юридичних наук,
Заслужений юрист України                                                              Ю.А.Михальський