Коментар Третейської палати України стосовно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-29цс16 щодо застосування п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» у справах про скасування рішення третейського суду

 - невідповідності рішення касаційного суду висновкам Верховного Суду України у постановах  від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 та від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс14 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

- неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального та процесуального права у порівнянні з  ухвалами ВССУ від 08.06.2011 року у справі № 6-5282ск11 та від 25.11.2015 у справі № 6-24345ск15. 

          За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд встановив, що існує:

- «невідповідність оскаржуваного рішення висновкам щодо застосування норм матеріального права» викладеним у постановах  Верховного Суду України від 02.09.2015 року та від 21.10.2015 року

- «неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права» в ухвалі від 19.10.2015 року у порівняні з ухвалами ВССУ від 08.06.2011 року та від 25.11.2015 року.

        У зв’язку з чим Верховний Суд скасував ухвалу від 19.10.2015 року на підставі  підпункту «б» частини 2 ст. 360-4 ЦПК, якою передбачено право Верховного Суду України скасувати ухвалу касаційного суду у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права та зробив наступний висновок:

«    Відповідно до статті 389⁵ ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

           Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.»

            Третейська палата України неодноразово у коментарях до аналогічних висновків Верховного Суду України від 02.09.2015 у справі від 6-856цс15 , від 11.11.2015 у справі 6-1716цс15, від 27.01.2016 року у справах № 6-2712ц15 та № 6-2892ц15 , від 03.02.2016 року у справі № 6-2630цс15  звертала увагу на те, що такий висновок Верховного Суду :

  Суперечить змісту пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», яким Законом України від 3 лютого 2011 року № 2983-VI з підвідомчості третейського суду виключені справи « у спорах щодо захисту прав споживачів», а не справи у спорах за позовом банку до споживачів банківських послуг про стягнення заборгованості за кредитом.

          Справи щодо захисту прав споживачів нормативно визначені. Відповідно до  ст.16 ЦКУ  захист права здійснюється шляхом зверненням до суду. У ст.22  Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачено, що  за захистом прав споживач звертається до суду. У частині 5 ст.110 ЦПК  «позови про захист прав споживача» розуміються як позови споживача. Частиною ч.1 ст.122 ЦПК визначено , що « судова справа відкривається» на підставі відповідної заяви. Відповідно справою щодо захисту прав споживача є справа за позовом  споживача. Саме це нормативне визначення справ щодо захисту прав споживачів  використовував і Пленум Верховного Суду України у спеціалізованої постанові «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5. 

         Цей довід банку не був розглянутий Верховним Судом України.

          Як сказано у Рішенні Конституційного суду України від 10.01.2008 року у справі N 1-3/2008  «про завдання третейського суду»  у частині 5 ст.55 Конституції  України передбачено  право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань . « Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.»

         З обставин справи № 751/6010/15-ц, яку переглядав Верховний Суд випливає, що банк звернувся до третейського суду за захистом своїх прав з позовом до позичальника-споживача. Третейський суд у справі № 4159-1/1257/14 ніяких вимог щодо захисту прав споживача не розглядав. У пункті 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейського суду виключені справи щодо захисту прав споживачів, а не справи за позовами банків  щодо стягнення заборгованості за кредитним договором із споживача банківських послуг.

         Цей довід банку не був розглянутий Верховним Судом України.

         Висновок Верховного Суду про те, що відповідно до пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейського суду виключені і справи за позовами банків до споживача за своїми правовими наслідками означає обмеження конституційного права банку  на захист своїх прав шляхом звернення до суду з позовом до споживача.

         Цей довід банку не був розглянутий Верховним Судом України

        Верховний Суд у справі № 6-29цс16 встановив, що існує «невідповідність оскаржуваного рішення висновкам щодо застосування норм матеріального права викладеним у постановах  Верховного Суду України від 02.09.2015 року та від 21.10.2015 року -  п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК  , п.1 ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» та  п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди».

        Верховний Суд також встановив, що існує «неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права» у порівняні із справами розглянутими  ВССУ  08.06.2011 року та 25.11.2015 року  у яких касаційний суд дійшов висновку про те що третейським судам не підвідомчі справи  за позовом банку до споживачів. Таким чином одні і ті самі норми, які регулюють підвідомчість справ третейському суду Верховний Суд у справі 6-29цс16 вважає  нормами як матеріального так і процесуального права.

        Встановивши, що має місце  невідповідність оскаржуваного рішення висновкам ВСУ щодо застосування норм матеріального права та неоднакове застосування норм процесуального права Верховний Суд скасував ухвалу касаційного суду від 19.10.2015 року лише на підставі  підпункту «б» частини 2 ст. 360-4 ЦПК, якою передбачено право Верховного Суду України скасувати ухвалу касаційного суду у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права. При цьому до неправильно застосованих норм матеріального права Верховний Суд відніс норми, що встановлюють підвідомчість справ третейському суду ( п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди ) та норми що встановлюють підстави для скасування рішення третейського суду ( п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та п.1 ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди»).

.       Проте з сталого визначення норм матеріального та процесуального права, а також з Ухвали ВСУ від 13.11.2015 року у справі ВСУ № 6-2693ц15 відомо, що норми , які  встановлюють підстави для скасування рішення третейського суду ( п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК, п.1 ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди») та підвідомчість справ третейському суду ( п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди») відносяться до норм процесуального, а не матеріального права.

     . Таким чином у Верховного Суду у справі № 6-29цс16  не було підстав передбачених у  підпункті «б» частини 2 ст. 360-4 ЦПК року  для скасування ухвали ВССУ від 19.10.2015 року та відповідно не було підстав для прийняття вищевказаного висновку у справі № 6-29цс16  .

         Цей довід банку не був розглянутий Верховним Судом України

 5.         Постанова Верховного Суду від 03.02.2016 року не відповідає вимогам ч.3 ст.213 ЦПК, оскільки Верховний Суд у справі №  не розглянув, як це передбачено ч.3 ст.213 ЦПК, « повно  і всебічно»  вищевикладені доводи, на  які банк посилався як на підставу своїх заперечень.  ------------------------------------------------------------------------------------------------------     

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57403161

справа  № 6-29цс16

                                           П О С Т А Н О В А

                                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            13 квітня 2016 року                                                       м. Київ

              Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І.,  суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,  Романюка Я.М.,Яреми А.Г., за участю представника публічного акціонерного товариства «Альфа- банк» Чернікової Любові Ігорівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 16 грудня 2014 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року, встановила:

            У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що оскаржуване рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 16 грудня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є незаконним та ухвалене з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без участі позивачки, повідомлень про час та місце розгляду справи вона не отримувала, тобто третейський суд вирішив питання про її права і обов'язки, хоча вона не брала участі у справі; спірні правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», а тому ця справа не підвідомча третейському суду відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

             Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила скасувати рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 16 грудня 2014 року.

             Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 8 липня 2015 року заяву ОСОБА_1 задовольнив: скасував рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», ухвалене 16 грудня 2014 року в справі за позовом ПАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; вирішив питання розподілу судових витрат.

             Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 8 вересня 2015 року ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року скасував та постановив нову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.

              Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 жовтня 2015 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

               30 грудня 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права ‒ при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

              У зв'язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від

             8 вересня 2015 року та залишити в силі ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Альфа-банк» Чернікової Л.І., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

             Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

             Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

           Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 27 серпня 2007 року між закритим акціонерним товариством Альфа-банк (далі - ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 35 тис. доларів США, а остання зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за його користування у строк та на умовах, визначених кредитним договором, а саме до 27 серпня 2022 року (а.с. 44-46).

             Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» рішенням від 16 грудня 2014 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-банк» заборгованість у розмірі 424 тис. 548 грн 38 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 375 тис. 584 грн 43 коп., заборгованості за відсотками - 25 тис. 430 грн 43 коп., пеня - 23 тис. 569 грн 52 коп. Стягнув з ОСОБА_1 витрати на сплату третейського збору.

            Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.

            У заяві ОСОБА_1 посилається на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року викладеним у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (справа № 6-856цс15) та 21 жовтня 2015 року (справа № 6-831цс15) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

            У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року міститься висновок про те, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

              У постанові від 21 жовтня 2015 року Верховний Суду України зазначив, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 389-5 ЦПК України та пункту 1 частини третьої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

              Отже існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

              ОСОБА_1 також указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм процесуального права в рішенні, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для порівняння ухвалах від 8 червня 2011 року та 25 листопада 2015 року.

               В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року, постановленій у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що в разі пред'явлення позову про стягнення коштів в іноземній валюті суду необхідно в мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, установленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, цих вимог закону не врахував та стягнув суму боргу в іноземній валюті.

               Ухвала від 25 листопада 2015 року постановлена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі за заявою про скасування рішення третейського суду, яким задоволено вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Суд касаційної інстанції, посилаючись на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 4 листопада 2015 року, скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що третейські суди розглядають будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

              Тому існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

              Вирішуючи питання усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

              Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

             Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», про скасування якого просила ОСОБА_1, ухвалено 16 грудня 2014 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

              Відповідно до статті 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

             Установивши, що ОСОБА_1 є споживачем послуг банку і спір виник щодо заборгованості за кредитом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що така справа не підвідомча третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

              Разом з тим суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, на вказану обставину не звернув уваги та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.

              Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

              За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 8 вересня 2015 року не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України із залишенням у силі ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року, яка була помилково скасована судом апеляційної інстанції.

            Керуючись статтями 355, 360-3 , 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а:

            Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

            Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 8 вересня 2015 року скасувати та залишити в силі ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року.

             Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

             Головуючий  В.І. Гуменюк , Судді: .П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк ,В.М. Сімоненко, А.Г. Ярема

                                            ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

                                у справі за № 6-29цс16

Відповідно до статті 389⁵ ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.

Суддя

Верховного Суду України                                                             В.І. Гуменюк