Про судову практику оцінки підвідомчості третейським судам спорів за участю споживачів ( станом на 06.03.2017 року)

Перегляди: 5201

Пунктом п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» (надалі-Закон) з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів.

Верховним Судом України у постановах від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15, від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15, від 27.01.2017 року у справі № 6-2892цс15,від 27.01.2016 року у справі № 6-2712цс15, від 03.02.2016 року у справі № 6-2630цс15, від 13.04.2016 року у справі 6-29цс16 зроблені наступні правові висновки щодо застосування п14 ст.6 Закону:

- «спір за участю споживча, який виник щодо заборгованості за споживчим кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» не підвідомчий,

- відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах

- незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, для визначення справи щодо захисту прав споживачів, що виключена з підвідомчості третейського суду, необхідно встановити чи є учасником справи споживач, чи виник спір щодо заборгованості за кредитним договором , чи розглядались у справі правовідносини щодо захисту прав споживачів, на які поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

За визначенням споживача, що міститься у п.22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», «споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника».

За визначенням споживчого кредиту що міститься у п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» «споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції»

Відповідно, якщо кредитний договір надавався не на придбання продукції для особистих потреб, а - на інше , наприклад, «на ремонт комерційної нерухомості» цей договір не є споживчим та відповідно спір за таким договором не включений з підвідомчості третейського суду (див. ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.09.2016 року у справі 755/26774/14-ц).

За змістом договору поруки поручитель також не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» (див ухвалу ВСУ від 19.01.2016 року у справі № 6-2767ц15).

Постановою ВСУ від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15 за заявою споживача (відповідача у третейській справі) про повне скасування рішення третейського суду про солідарне стягнення заборгованості з нього та поручителя ВСУ скасував рішення третейського суду лише у частині, що стосується споживача.

З виникненням вимог кредитора до поручителя та позичальника поручитель не перетворюється в особу , яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб ( див ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 08.02.17 року у справі № 755/13821/16).

Правовідносини щодо захисту прав споживачів визначаються за п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист споживачів», ст.ст. 15,16 ЦКУ, ст.3 ЦПК, відповідно до яких захист прав особи, у тому числі споживача здійснюється за відповідним зверненням до суду.

Якщо споживач незалежно від його «форми участі у справі» (відповідача або позивача) не звертався за захистом прав споживача до третейського суду, то відповідно не виникло і правовідносин щодо захисту прав споживачів та справа за його участю не є справою щодо захисту прав споживачів.

Підвідомчість справи третейському суду встановлена раніше у справі про видачу виконавчого листа на це рішення відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК не потребує повторного доказування або перегляду у справі про скасування цього рішення третейського суду. (ухвала Апеляційного суду м.Києва від 08.02.2017 року у справі № 755/13821/16 )

Заявник немає права вимагати повного скасування рішення третейського суду у справі, яке крім нього стосується ще іншого відповідача.

Згідно із ч.1 ст.389-5 ЦПК для скасування рішення третейського суду необхідно подати до суду заяву про скасування рішення третейського суду. Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а не – прав інших осіб.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалах Апеляційного суду від 24.05.2016 року у справі № 755/1252/16-ц, від 03.06.2016 року у справі № 755/14462/15-ц, від 24.11.16 року у справі № 755/2552/16, від 24.01.2017 року у справі № 755/11715/16.

Рішення третейського суду не переглядається по суті, наприклад, у зв’язку з неправильним на думку заявника застосуванням третейським судом строку позовної давності, правил про припинення поруки та інш. (див. ухвали ВССУ від 16.11.2016 року у справі № 755/9504/15, від 06.03.2014 року у справі № 2-2870/2011, від 18.04.2013 року у справі № 2604/13951/12).

Припинення договору з третейським застереженням не є підставою для припинення умови договору про розгляд спорів у третейському суді.

Аналогічним чином з припинення договору без третейського застереження не припиняє права сторони цього договору звернутися до державного суду за захистом своїх прав що виникли з цього договору (див ухвалу ВССУ від 01.06.2011 року у справі № 6-3343св11).