Вимоги банку до поручителя не виключені з підвідомчості третейського суду

27.04.2017 року Верховний Суд України у справі № 6-1153ц16 про перегляд ухвали ВССУ від 11.01.2016 року у справі № 640/16772/15 про скасування рішення третейського суду зробив висновок про те, що вимоги банку до поручителя не виключені з підвідомчості третейського суду, оскільки поручитель не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

У заяві про перегляд ухвали ВССУ від 11.01.2016 року у справі 640/16772/15 заявник («Мегабанк») у якості доказу неоднакового застосування п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» посилався на постанову ВСУ від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15, ухвалу ВСУ від 19.01.2016 року у справі № 6-2767ц15 та ухвалу ВССУ від 11.11.2015 року у справі № 591/1340/14.

В ухвалі ВСУ від 19.01.2016 року у справі № 6-2767ц15 ВСУ вже робив висновок про те, що поручитель не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

В постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15, ВСУ скасував рішення третейського суду відносно стягнення боргу за споживчим кредитом із позичальника,  але залишив у силі рішення третейського суду у частині стягнення боргу за цим кредитом із поручителя.

Постановою від 27.04.2017 року у справі № 6-1153ц16 ВСУ скасував ухвалу ВССУ від 11.01.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07.12.2015 року , залишивши у силі ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27.10.2015 року у справі № 640/16772/15 про відмову у задоволенні заяви поручителя про скасування рішення третейського суду. У цій ухвалі місцевий суд,  залишаючи рішення третейського суду у силі, посилався також на те, що підвідомчість справи третейському суду була раніше вже встановлена у справі про видачу виконавчого документу на це рішення третейського суду, тому ця обставина на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України не потребує повторного доказування у справі про скасування рішення третейського суду.

У постанові ВСУ від 27.04.2017 року у справі № 6-1153цс16 ВСУ, також як і у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15, ВСУ не застосував правові висновки від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс14 про скасування рішення третейського суду про стягнення заборгованості за валютним кредитом. Як випливає з ухвали  ВСУ від 22.03.2016 року у справі справа № 3-183г16 та постанови ВГСУ від 11.11.2015 року у справі № 910/16689/15 правові висновки ВСУ у справі 6-831цс14 не застосовуються у випадках, коли за рішенням третейського суду заборгованість за кредитом наданим у валюті стягнута у гривні та між сторонами спору відсутні публічні правовідносини.

Що стосується підвідомчості третейському суду справ з вимогами до споживача, то у справі № 6-223цс16 Верховний Суд України 14.09.2016 року зробив висновок про те, що законодавство щодо захисту прав споживачів повинно застосовуватися після встановлення судом факту використання кредиту на споживчі потреби.