Про підвідомчість третейським судам спорів за участю споживачів ( за судовою практикою станом на 25.02.2019 року)

Перегляди: 27057

Відповідно до ст.6 Закону України «Про третейські суди» ( надалі – «Закон») «третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком наведеним у цієї статті.

Відповідно до п.14 ст.6 Закону з підвідомчості третейського суду виключені « справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).»

У 2015-2016 роках у справах №№ 6-856цс15, 6-1716цс15 , 6-2892ц15, 6-2712ц15, 6-29цс16 про скасування рішень третейського суду за позовами банків до позичальників за споживчими кредитами ВСУ зробив правовий висновок про те, що « спір між банком та споживачем щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» не підвідомчий».

Судова практика розповсюдила цей висновок на будь-які третейські справи за позовами не тільки банків, але і будь-яких кредиторів за будь-якими договорами із споживачами.

Проте правовий висновок ВСУ зроблений у справах, у яких не розглядались наступні доводи (докази) :

1. Правових (нормативних) підстав для ототожнення справ у спорах щодо захисту прав споживачів із справами у спорах між банком та споживачем щодо заборгованості за кредитом немає

Відповідно до ч.3 ст.51 Закону «рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з підстав вказаних у цьому законі»

Визначення захисту прав будь-якої особи у суді є нормативним та міститься у ст.16 ЦКУ Відповідно до ст.16 ЦКУ захист прав особи у суді пов’язується із зверненням особи до суду. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК «суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог» Немає звернення особи до суду за захистом у вигляді позову або інших вимог - немає правовідносин між особою та судом щодо захисту прав цієї особи.

Аналогічно захист прав споживача у суді пов’язується у п.6 ч.1 ст.4, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» із зверненням споживача за захистом до суду.

Про це сказано і в окремій думки судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/11937/16 -ц Раніше (до правових висновків ВСУ) цей довід наводився у чисельних ухвалах ВССУ, протилежного не було нормативно обгрунтовано у правових висновках ВСУ .

Згідно із Законом України «Про третейські суди» захист прав особи у третейському суді також пов’язується із поданням позову до суду (ст.2 цього Закону), або - інших вимог ( ч.5 ст.28 Закону ).

2. Посилання у правових висновках ВСУ на Рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 року у справі № 1-26/2011 щодо офіційного тлумачення положень п.23 ст. 1, ч.7 ст.11, ч.8 ст. 18, ч. 3 ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів“ логічно не пов’язано із правовим висновком ВСУ про непідвідомчість третейському суду справ за позовом банку до споживача , оскільки

1) у ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» яка має назву «Судовий захист прав споживачів» також сказано, що для захисту прав споживач звертається до суду, тобто правовідносини щодо захисту прав споживача у суді виникають із зверненням споживача до суду.

Крім того, Конституційний Суд України у справі № 1-26/2011 і не розглядав питання офіційного тлумачення ст.ст.18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та припинив провадження у цієї частині запиту. Таким чином, питання захисту прав споживачів у суді Конституційний Суд України у справі № 1-26/2011 взагалі не розглядав

2) висновок Конституційного Суду України у справі № 1-26/2011 про поширення дії ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини між кредитором і споживачем, що виникають після укладення договору споживчого кредиту за логікою не стосується правовідносин, які виникають між споживачем та третейським судом щодо захисту прав споживача із зверненням споживача до суду.

Правовідносини щодо захисту прав споживача у третейському суді виникають між третейським судом та споживачем та регулюються ст.55 Конституції України , ст.16 ЦКУ, п.6 ч.1 ст.4, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.2, ч.5 ст.28 Закону України «Про третейські суди».

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» має назву «Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит» не регулює правовідносини між споживачем та третейським судом та не забороняє споживачу звертатися за захистом до третейського суду.

Крім того, відносно застосування законодавства щодо захисту прав споживачів у кредитних відносинах існує інший висновок ВСУ від 14.09.2016 року у справі № 6-223цс16 відповідно до якого:

«Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів»

Відповідно до цього висновку ВСУ, у третейській справі, у якої немає доказів використання кредиту на споживчі потреби немає і підстав для застосування законодавства щодо захисту прав споживачів.

3. Статтею 55 Конституції передбачено право особи на обрання способу захисту своїх прав. Відповідно споживач має обрати для захисту своїх прав третейський суд. Це конституційне право відповідно до ч.2 ст.22, ст.64 Конституції України не може бути скасоване або обмежене про що сказано у п.3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.08.2008 року № 1-рп/2008 у справі про завдання третейського суду. Передбачене у п.14 ст.6 Закону України виключення з підвідомчості третейського суду справ у спорах щодо захисту прав споживачів є обмеженням конституційного права споживача на обрання третейського суду для захисту його прав .

Відповідно до ст.8 Конституції України , п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя « «суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції,а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.»

Таким чином, застосування пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» до третейських справ за участю споживачів суперечить ст.ст.22,55,64 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 10.08.2008 року № 1-рп/2008

4. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК «обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом».

У справах про скасування рішення третейського суду на момент розгляду яких державним судом було прийнято рішення про видачу виконавчого документу на це рішення третейського суду та встановлена підвідомчість справи третейському суду повторне встановлення підвідомчості цієї справи третейському суду відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК не вимагається Аналогічна правова позиція викладена , в

- ухвалі Київського районного суду м. Харкова від 27.10.2015 року у справі № 640/16772/15 , , яка залишена у силі Постановою Верховного Суду України від 27.04.2017 року у справі № 6-1153ц16

- ухвалі Апеляційного суду м.Києва від 08.02.2017 року у справі № 755/13821/16 ,

- постанові Касаційного господарського суду від 11.06.2018 року у справі № 910/1532/17

Відповідно до ст. статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З змісту ст.403 ЦПК випливає, що суд враховує висновки Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами.

«Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ( див постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2018 року у справі 761/605/17-ц

Вищевикладені правові висновки ВСУ зроблені з посиланням на ст.11 Закону України «Про захист справ споживачів», п.14 ст.6 Закону України «Про захист прав споживачів» без врахування матеріальних норм, які регулюють виникнення правовідносини між споживачем та третейським судом щодо захисту прав споживачів - ст.ст. 22,55,64 Конституції України, ст.16 ЦКУ, п. п.6 ч.1 ст.4, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» , ст.2 ,ч.5 ст.28 Закону України «Про третейські суди».

Обставини встановлені у вищевказаних справах ВСУ були встановлені також без врахування вищевикладених доказів, тому справи, за якими ВСУ зробив правові висновки не є подібними справам, у яких є вищевикладені докази. Відповідно за наявністю у справах вищевикладених доказів не повинні враховуватись правові висновки ВСУ зроблені у неподібних справах .

Враховуючи вищевикладене, справи за повозом кредитору до споживача підвідомчі третейським судам.