Ухвала суду про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду не підлягає оскарженню (2) ( за судовою практикою станом на 04.11.2022 року )

Перегляди: 587

Статтею 56 Закону України «Про третейські суди» передбачено апеляційне оскаржене лише ухвал суду про відмову у видачі виконавчих документів на примусове виконання рішення третейського суду.

Ця норма Закону відображена у частині 3 статті 487 ЦПК України, згідно з якої може бути оскаржена в апеляційному порядку лише ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа.

Оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду Законом України «Про третейські суди» та нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 17 лютого 2016 року № 6-2743цс15, в ухвалах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 796/186/2018 (провадження № 61-47272ав18), від 30 січня 2020 року у справі № 796/51/2018 (провадження 61-8589ав19), від 04 квітня 2022 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-2910ав22) , від 27 жовтня 2022 року у справі №824/64/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107050464 )

Проте господарські суди приймають та розглядають заяви про скасування ухвал про видачу виконавчого документу ( наказу ) на примусове виконання рішення третейського суду з посиланням на ч.ч. 3, 5 ст.356 ГПК , де передбачена можливість апеляційного оскарження цих ухвал.

Можливість оскарження ухвал господарського суду про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду суперечить ст.56 Закону України «Про третейські суди», у якої передбачено апеляційне оскаржене лише ухвал суду про відмову у видачі виконавчих документів на примусове виконання рішення третейського суду.

Посилання у ч.ч. 3, 5 ст.356 ГПК на можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду не є нормою, яка зобов’язує апеляційний суд розглянути цю скаргу. Ухвала про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду не включена до переліку ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ( див . ст.255 ГПК). Пунктом 4 ч.5 ст. 260 ГПК прямо передбачено повернення судом апеляційної скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Розгляд скарг на ухвали господарського суду про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду суперечить принципу остаточності та визначеності рішення як складових верховенства права, оскільки надає боржнику після розгляду справи про скасування рішення третейського суду право фактично двічі оскаржити рішення третейського суду, шляхом оскарження ухвали господарського суду про видачу наказу на виконання рішення третейського суду, що за наслідками тотожне скасуванню рішення третейського суду. Ця практика суперечить і принципу процесуальної економії, оскільки дозволяє відповідачу штучно подвоювати процес встановлення однакових обставин у справі про скасування рішення третейського суду і у справі про видачу наказу на виконання рішення третейського суду при апеляційному оскарженні ухвали суду про видачу наказу. Підстави для не видачі наказу на виконання рішення третейського суду (ст.355 ГПК) співпадають із підставами для скасування рішення третейського суду (ст.350 ГПК). Тому, оскарження в апеляційної інстанції ухвали про видачу наказу на рішення третейського після розгляду справи про скасування рішення третейського суду призводить до повторного розгляду аналогічних обставин ( ст.355 ГПК), які раніше розглядались господарським судом у справі про скасування рішення третейського суду ( ст.350 ГПК). Відповідно до п.п. 82,83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц «штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим» та свідчить про «прагнення позивача переглянути у нової справі судові рішення прийняті в інший справі» .

Останніми у 2015 році тлумаченням Конституційного Суду України п.8 ч.3 ст.129 Конституції України щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду Конституційним Судом України зроблений висновок про неможливість апеляційного оскарження певних рішень суду не тільки у випадку прямо встановлених законом, але і у разі коли неможливість апеляційного оскарження певних рішень випливає з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм ( див Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015).

У даної справі такими нормами є ст. 56 Закону України «Про третейські суди» та ст.255 ГПК, п.4 ч.5 ст. 260 ГПК.

Аналогічний висновок про неможливість оскарження ухвал, які не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, обґрунтований цивільними судами і тім, що у заявника існує можливість захистити свої права у іншій спосіб (див. постанову Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 у справі №752/1016/17 ).

Стосовно неможливості апеляційного оскарження саме ухвал суду про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду Касаційний цивільний суд також посилається на можливість заявника захистити свої права шляхом оскарження рішення третейського суду або шляхом визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню ( див., наприклад, ухвалу Касаційного цивільного суду від 29.07.20 року у справі № 803/75/20 ).

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 623/3792/15-ц оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду розцінює як прояв зловживання процесуальними правами (див. п.26 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц ). На це звертав увагу Касаційний цивільний суд саме у справі про оскарження видачі виконавчого листа на рішення третейського суду (див. ухвалу КЦС від 09.11.20 року у справі № 755/5346/15-ц).