ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД

Постійно діючий

Судові рішення, що стосуються питання відшкодування моральної шкоди у зобов’язаннях за договорами банківського вкладу

Питання відшкодування моральної шкоди у зобов’язаннях за договорами банківського вкладу вирішуються в судовій системі України неоднозначно. Нижче подаємо до відома зацікавлених осіб Рішення Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року, у якому серед іншого була розглянута і оцінена вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди.
У даному рішенні зазначено: «Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у відносинах, які склалися між сторонами, спеціальним законом, тобто Законом України “Про банки і банківську діяльність”, відшкодування моральної шкоди не передбачено.»
***********************************************************************

 РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

(витяг) 

  23 грудня 2009 року                                                                                                    м. Київ  

  Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

  головуючого         Гнатенка А.В.,  

  суддів:                    Балюка М.І.,              

Косенка В.Й.,    

Барсукової В.М.,        

Луспеника Д.Д.,       -  

  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ “Банк П” про повернення банківського вкладу за касаційною скаргою ВАТ “Банк П” на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 8 липня 2009 року,    

в с т а н о в и л а:  

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ВАТ “Банк П”, в якому просила стягнути з відповідача на її користь суму банківського вкладу в розмірі   381 300 грн., пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення зобов’язання від суми 381 300 грн. за період з 3 жовтня 2008 року до 25 жовтня 2008 року, 3% річних за користування коштами в сумі 381 300 грн. у розмірі 689 грн.   50 коп., моральну шкоду в сумі 1 700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. та витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 1 500 грн., усього просила стягнути 387 033 грн. 90 коп.  

У березні 2009 року ОСОБА_3 уточнила й доповнила свої позовні вимоги та, вказуючи на те, що 3 березня 2009 року суму банківського вкладу їй повернуто, просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення зобов’язання від суми 381 300 грн. за період з 5 жовтня 2008 року до 3 березня 2009 року в сумі 769 грн. 60 коп., 3% річних за користування коштами в сумі 4 632 грн. 40 коп., індекс інфляції за час прострочення зобов’язання від суми 381 300 грн. у розмірі 41 943 грн., усього просила стягнути 50 572 грн. 20 коп.    

Зазначала, що 3 грудня 2007 року між нею та ВАТ “Банк П” було укладено договір банківського вкладу “Особливий” та одночасно укладено договір банківського рахунку з його розрахунково-касовим обслуговуванням.  

Згідно з умовами договору банківського вкладу “Особливий” позивачка мала право на поповнення рахунку грошовими внесками та на дострокове отримання суми депозиту з нарахуванням відсотків за весь час зберігання коштів на рахунку.  

У період з 3 грудня 2007 року до 1 вересня 2008 року вона внесла на свій рахунок кошти в сумі 390 тис. грн.  

Ураховуючи відсотки на внесок, часткове їх отримання та часткове отримання самого внеску, станом на 23 жовтня 2008 року сума коштів на рахунку становила 381 482 грн. 73 коп.  

3 та 10 жовтня 2008 року вона зверталась до ВАТ “Банк П” з письмовими заявами про закриття банківського рахунку та повернення вкладу, однак відповідач відмовив їй у задоволенні заяв.  

Вважаючи, що такими діями відповідача порушено її права, просила її позовні вимоги задовольнити.  

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 квітня   2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 8 липня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із ВАТ “Банк П” на користь позивачки за договором банківського вкладу “Особливий” пеню за кожний день прострочення за період з 5 жовтня 2008 року до 3 березня 2009 року від суми боргу 381 300 грн. у розмірі 769 грн. 60 коп., –  3 % річних від суми депозиту, що складає 4 632 грн. 40 коп.; суму інфляційних у розмірі 41 943 грн.; витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 1 500 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. У іншій частині позову відмовлено.  

ВАТ “Банк П” звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від   8 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити.    

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.  

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.  

Судом установлено, що 3 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та філією ВАТ “Банк П” у м. Харкові було укладено договір   № 3512458/01/-уп 26 банківського вкладу “Особливий” і договір   № 351458/31/-КК 80 про відкриття фізичній особі поточного рахунку та його  розрахунково-касове обслуговування.  

Згідно з умовами договору банківського вкладу, зокрема з пп. 3.2.1, 3.2.3, 2.5, вкладник мав право на поповнення рахунку додатковими грошовими внесками, які додавались до суми депозиту, та на дострокове отримання суми депозиту або його частини з нарахуванням відсотків за весь час зберігання коштів на рахунку готівкою або безготівковим шляхом.  

Відповідно до п. 6.2 договору банк сплачує пеню в розмірі 0,5% річних від суми депозиту, якщо при зверненні вкладника в строки, обумовлені договором, банк не виконає зобов’язання щодо виплати суми депозиту.  

3 жовтня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача з письмовою заявою про закриття депозитного рахунку на суму 389 800 грн., кошти просила повернути їй 10 жовтня 2008 року.  

14 жовтня позивачка повторно звернулась до ВАТ “Банк П” із заявою, в якій зазначала, що вона не отримала компетентної відповіді на заяву від 3 жовтня 2008 року, та вказувала на порушення банком умов договору від 3 грудня 2007 року.  

Листом від 18 жовтня 2008 року № 08/268 керуючий філією ВАТ “Банк П” у м. Харкові повідомив ОСОБА_3 про неможливість повернення їй коштів у зв’язку з призначенням у ВАТ “Банк П”  тимчасової адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів з посиланням на постанову Національного банку України від   7 жовтня 2008 року № 308 та постанову правління Національного банку України від 11 жовтня 2008 року № 319 .  

3 березня 2009 року ОСОБА_3 було повернуто суму вкладу в розмірі 385 847 грн. 52 коп.  

Частково задовольняючи позов, у частині стягнення із у ВАТ “Банк П” пені, 3% річних та індексу інфляції, суд першої інстанції виходив із доведеності факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання та з умов договору, укладеного між сторонами, і керувався вимогами ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), згідно з якими зобов’язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.  

Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у відносинах, які склалися між сторонами, спеціальним законом, тобто Законом України “Про банки і банківську діяльність”, відшкодування моральної шкоди не передбачено.  

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд зазначав, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи й вимогам чинного законодавства України, і наголошував на тому, що суд першої інстанції правомірно керувався нормативно-правовими актами вищої сили, ніж постанова правління Національного банку України.  

Відповідно до ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦК України, законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.  

Згідно із ч. 2 ст. 58 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ “Про банки і банківську діяльність” банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.  

Відповідно до вимог ст. 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.  

Протягом мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).  

З моменту закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк зобов’язаний відшкодувати кредиторам за грошовими зобов’язаннями, можуть бути заявлені до сплати в розмірах, що існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом; нарахування неустойки (штрафу, пені), інших економічних санкцій поновлюється (а щодо зобов’язань, які виникли під час дії мораторію, – розпочинається) за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами.  

Однак вимоги Закону України “Про банки і банківську діяльність” ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд до уваги взяли не було, хоча у своїх запереченнях на позов ОСОБА_3 та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ВАТ “Банк П” за зазначені вище норми закону звертало увагу суду, посилаючись на них як на підставу для відмови в позові.  

 З викладеного вбачається, що в порушення ст. 214 ЦПК України суди не дали належної правової оцінки доводам відповідача; чітко не встановили початок та закінчення введення мораторію;  не визначили, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.  

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення справи судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які апеляційним судом виправлені не були, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку із чим судові рішення відповідно до вимог ст. 341 ЦПК України в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.  

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

в и р і ш и л а:  

Касаційну скаргу ВАТ “Банк П” задовольнити.  

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 8 липня   2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення із ВАТ “Банк П” на її користь пені за кожний день прострочення платежу, 3% річних від суми депозиту, індексу інфляції, витрат, пов’язаних з отриманням правової допомоги, та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасувати, у позові ОСОБА_3 в цій частині відмовити.  

У іншій частині рішення Червонозаводського районного суду   м. Харкова від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 8 липня 2009 року залишити без змін.  

Рішення оскарженню не підлягає.  

  Головуючий                                 А.В. Гнатенко  

  Судді:                                       М.І. Балюк  

  В.М. Барсукова  

  В.Й. Косенко    

  Д.Д. Луспеник  


2010-05-21