ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД

Постійно діючий

Про розгляд третейським судом спорів щодо звернення стягнення на іпотеку

Законом України № 1076-УI від 05.03.2009 року  «Про внесення зміни до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів» з компетенції третейських судів виключені спори щодо нерухомого майна .
      Проте  у законодавстві немає нормативного визначення ознак спорів щодо нерухомого майна. З системного аналізу українського  законодавства випливає що спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення за якими виконується державною  виконавчою службою не виключені з компетенції третейського суду.
       Так відповідно до ст.572 ЦКУ, Ст. 1 Законів України « Про заставу» та « Про  іпотеку» під заставою ( іпотекою) розуміють право кредитора на задоволення вимог до боржника за рахунок предмета застави (іпотеки) . У кредитних відносинах вимогами до боржника є вимоги про сплату боргу за договором кредиту. Спори про стягнення  боргу за кредитним договором не виключені з компетенції третейського суду. Спосіб виконання рішення суду про стягнення боргу  державною виконавчою службою шляхом продажу предмета іпотеки  не змінює правового змісту цього спору як спору щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
       Як вірно сказано у рішенні Конституційного суду РФ від  26.05.2011 року № 10-П щодо звернення стягнення на нерухоме майно « основанием для перехода прав на заложенное имущество являются результаты  публичных торгов или открытого аукциона , а не решение третейского суда» ( див http://www.ksrf.ru/News/Pages/ViewItem.aspx?ParamId=871). У цьому рішенні Конституційного суду РФ обґрунтована можливість розгляду третейськими судами спорів щодо звернення стягнення на іпотеку.
       Аналогічний висновок міститься у Постанові Київського апеляційного господарського суду від 7.10.2010 року у  справі  № 34/116 ( див http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12387190 )
       Крім того слід пам’ятати , що згідно із ст.27 Закону України «Про третейські суди» за наявністю третейського застереження саме третейському суду належить право визначити власну компетенцію розглядати конкретний спір. Це правило повністю кореспондується с вимогами п.1, п.5 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд повинен за наявністю третейського застереження припинити розгляд справи, а також – з вимогами п.1, ч.1 ст. 205 ЦПК , п.6 ч.1 ст.207 ЦПК України, за якою загальний суд повінен закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічний висновок міститься і у Постанові Вищого господарського суду України від 23.02.2011 року у справі № 3/126/10 ( див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14346086) та Ухвалі Віщого спеціалізованого суду Ураїни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.06.2011 року у справі № 6-3343св11 (див http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16151579 ).
         Державному суду надано право здійснювати контроль за правильністю визначення компетенції третейського суду розглядати  конкретний спір  та у випадку розгляду спору, який  не підвідомчий третейському суду, скасовувати  рішення за таким спором ( див п. 1 ч.3 ст.51 Закону «Про третейські суди»).