ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД

Постійно діючий

З 20 по 22 травня 2014 року в Києві відбувся семінар з альтернативних методів врегулювання комерційних спорів

З 20 по 22 травня 2014 року в Києві відбувся семінар з альтернативних методів врегулювання комерційних спорів, на якому були присутні судді вищих державних судів, науковці, адвокати, деякі судді третейського суду при АУБ та представники Секрета

З 20 по 22 травня 2014 року в Києві відбувся семінар з альтернативних методів врегулювання комерційних спорів, на якому були присутні судді вищих державних судів, науковці, адвокати, деякі судді третейського суду при АУБ та представники Секретаріату ЮНСІТРАЛ. З доповіддю «Українське арбітражне законодавство: проблеми і шляхи їх вирішення» виступила суддя третейського суду при АУБ, адвокат ЮФ «Саєнко Харенко» п.Перепелинська О.С.

 

У доповіді п.Перепелинська, серед іншого, розповіла про недопустимість подання та розгляду державними судами позовів лише з вимогою про визнання недійсними арбітражних (третейських) угод (застережень). Такий підхід відповідає кращій світовій практиці та випливає з міжнародних інструментів у сфері міжнародного комерційного арбітражу, зокрема _- положень Типового закону ЮНСІТРАЛ «Про міжнародний комерційний арбітраж» («Типовий Закон ЮНСІТРАЛ»).

 

Відповідно до пояснень, розміщених на сайті ЮНСІТРАЛ[1] «Типовий закон покликаний надавати державам допомогу у реформуванні та оновленні їхнього законодавства про арбітражну процедуру, з тим щоб врахувати особливі риси та потреби міжнародного комерційного арбітражу. Він охоплює всі етапи арбітражного процесу: від укладення арбітражної угоди, визначення складу арбітражного суду та рішення питань, пов’язаних з його компетенцією та масштабами можливого втручання з боку судів загальної юрисдикції, до питань визнання та виконання арбітражного рішення. Закон відображає досягнутий у всесвітньому масштабі консенсус з ключових аспектів практики міжнародного арбітражу, прийнятої у багатьох державах світу, що представляють всі регіони та мають різні правові та економічні системи»

 

Комплексне тлумачення положень Типового закону ЮНСІТРАЛ дозволяє зробити однозначний висновок, що державний суд не має права розглядати вимогу лише про визнання недійсними арбітражного (третейського) застереження.

 

Так, статтею 5 Типового закону ЮНСІТРАЛ передбачено, що «з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі». Аналогічне положення міститься у ст.5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та застосовується українськими державними судами (2) . Відповідно до ст.11 Закону України «Про третейські суди» , п.3.2 Рішення Конституційного суду України від 10.08.2008 року у справі N 1-3/2008  «функціонування третейських судів в Україні базується не лише на засадах національного, а й міжнародного права», у тому числі - Регламенту ЮНСІТРАЛ.

 

Типовий закон ЮНСІТРАЛ встановлює вичерпний перелік можливих втручань державних судів у питаннях, що регулюються Типовим законом: це направлення сторін в арбітраж у випадку подання до суду позову у питанні, що є предметом арбітражної угоди (стаття 8), прийняття судом забезпечувальних заходів у підтримку міжнародного арбітражу (стаття 9), призначення, відвід та припинення дії мандату арбітра, якщо ці функції покладені на суд (статті 11, 13 та 14), прийняття рішення щодо компетенції арбітражного суду (стаття 16), сприяння суду в отриманні доказів (стаття 27), скасування арбітражного рішення (стаття 34), а також визнання та виконання арбітражних рішень (статті 35 та 36).

Таким чином, перевірка судами дійсності арбітражного застереження може здійснюватись лише в межах виконання ними функцій контролю та сприяння арбітражу, вичерпний перелік яких наведено вище, і лише у межах, встановлених відповідними положеннями Типового закону.

 

Типовий закон прямо передбачає перевірку судом дійсності арбітражної угоди лише у статтях 8(1), 34(2)(1), 36(1)(1). При чому у двох останніх випадках мова йде про скасування та відмову в виконанні арбітражного рішення.

 

Що ж стосується статті 8 Типового закону ЮНСІТРАЛ, то нею передбачений розгляд питання недійсності арбітражної (третейської) угоди, якщо в суд поданий позов у питанні, що є предметом такої арбітражної (третейської) угоди.

 

Тлумачити це положення необхідно в контексті описаних вище цілей Типового закону. І тут необхідно розрізняти два важливих аспекти, які умовно можна назвати як: (1) матеріально-правовий (визначення предмету третейської угоди) та (2) процесуальний (визнання третейської угоди та направлення сторін до арбітражу).

 

Іншими словами, у випадку надходження відповідних заперечень, суд має, перш за все, співставити питання поданого до нього позову з предметом третейської угоди. І якщо він дійде висновку, що ці питання є предметом третейської угоди, то, перевіривши її дійсність, суд має направити сторони до арбітражу.

 

Предмет третейської угоди

 

Предметом третейської угоди (застереження) – є спори з договірних чи інших цивільно-правових відносин, що виникають з або у зв’язку з договором(ами), частиною якого(их) є відповідне третейське застереження.

 

Як випливає з вищенаведеного, питання дійсності третейської угоди в контексті цієї стаття є питанням процесуальним, а не матеріально-правовим. І перевіряється воно судом окремо від дослідження предмету відповідної третейської угоди. Тож, сама по собі вимога про визнання недійсним третейського застереження не відноситься до предмету третейської угоди для цілей статті 8 Типового Закону ЮНСІТРАЛ, а тому така вимога не повинна розглядатися судами як самостійна вимога, адже це є втручанням у питання, що регулюються Типовим законом, що прямо заборонено його статтею 5, процитованою вище.

У разі надходження такого позову суди мають відмовляти у відкритті провадження.

 

За аналогією – в Україні позовні вимоги про визнання недійсною умови договору про розгляд спорів у державних судах не пред’являються та не розглядаються державними судами України.

 

Направлення сторін в арбітраж

 

Іншою проблемою є належне врегулювання та застосування в Україні правила, викладеного у статті 8 Типового закону ЮНСІТРАЛ, де передбачено що державний суд повинен направити сторони для розгляду спору у арбітраж (третейський суд), якщо будь-яка із сторін спору просить про це не пізніше подання нею своєї першої заяви по суті спору. Це правило Типового закону ЮНСІТРАЛ не точно імплементовано в українське процесуальне законодавствоі. Так, у ч.5 ст.80 ГПК сказано про те, що суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду. У цій нормі, по-перше, немає умови про те що таке припинення можливе лише, якщо одна із сторін спору заперечує проти розгляду спору у державному суді . По-друге, наслідком такого заперечення повинно бути не припинення провадження у справі, а залишення позову без розгляду, як це передбачено наприклад у п.6 ч.1 ст.207 ЦПК . Крім того, не можна погодитись із практикою державних судів, коли вони і у випадку подання заперечень однією із сторін спору проти розгляду спору у державному суді, продовжують розгляд справи з посиланням на те, що для припинення провадження у справі повинна бути воля обох сторін спору на розгляд спору у третейському суді, оскільки інша сторона, яка не заявляє заперечень проти розгляду спору у державному суді, має конституційне право на судовий захист у державному суді . Цікаво, що ця явно помилкова позиція обґрунтовується рішенням Конституційного суду України від 10.01.2008 року у справі N 1-3/2008, де ідеться саме про те, що за Конституцією сторони можуть домовитись про розгляд спору у третейському суді. Відповідно відмова від такої домовленості у разі виникнення спору вочевидь повинна оцінюватися за загальним правилом про неможливість односторонньої відмови від умов договору про третейський розгляд спору.