Коментар Третейської палати України стосовно правової позиції Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15 про застосування п.14 ст.6 Закону України у справі про скасування рішення третейського суду

Перегляди: 9794

11.11.2015 року Верховним Судом України у справі № 6-1716цс15 ( доповідач суддя Охрімчук Л.І) була розглянута заява фізичної особи – споживача банківських послуг про перегляд ухвали ВССУ від 13.05.2015 року у зв’язку з неоднаковим застосуванням п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» ( надалі – Закон) у справі про скасування рішення третейського суду за позовом банку до споживача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі № 6-1716цс15 висловив наступну правову позицію :

«Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Коментар ТПУ:

Предметом розгляду Верховним Судом України була ухвала ВССУ від 13.05.2015 року у справі № 755/29287/14-ц про скасування рішення третейського суду за позовом банку про стягнення з позичальника ( споживача) заборгованості за кредитним договором на підставі укладеного між ними третейського застереження про розгляд усіх спорів, що виникають з кредитного договору.

Погоджуємось з доводом Верховного Суду України про те що «правовідносини між кредитором та позичальником (споживачем) за договором споживчого кредиту виникають як під час укладання, так і під час виконання такого договору», та про те, що Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитором та споживачем.

Проте у правовому висновку Верховного Суду України немає нормативного обґрунтування, на підставі якої норми права з доводу про те , що Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитором та споживачем після укладання договору випливає висновок про те, що з підвідомчості третейського суду виключені справи за участю споживачів «незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом». Фактично Верховний Суд України у справі № 6-1716цс15 зробив висновок про те, що до справ про захист прав споживачів відносяться справи за участю споживачів «незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом».

З постанови Верховного Суду України не зрозуміло, з «системного аналізу» яких «норм права» випливає висновок Верховного Суду України щодо виключення із підвідомчості третейського суду справ за участю споживачів ?

Немає цього обґрунтування і у постанов Верховного Суду України від 20.05.2015 року , на яку посилається Верховний Суд у справі № 6-1716цс15

Відповідно до ст.17 ЦПК , ч.2 ст.1 , ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» третейський суд може розглянути будь-який спір за виключенням встановленим законом . Закон України «Про захист прав споживачів» ніяких обмежень підвідомчості третейського суду не встановлює. Статтею 22 цього закону лише передбачено право споживача звернутися за захистом свого права до суду, яке належить будь-якій особі .

Виключення окремих справ ( спорів) з підвідомчості третейського суду встановлено у ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Пунктом 14 ч.1 ст.6 цього закону з підвідомчості третейського суду виключені «справи у спорах щодо захисту прав споживачів» .

З системного аналізу ст.16 ЦКУ, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.110, 122 ЦПК випливає нормативне визначення справ щодо захисту прав споживачів.

Так відповідно до ст. 16 ЦКУ, яка має назву «Захист цивільних прав та інтересів судом» захист прав здійснюється шляхом звернення до суду.

Відповідно до ч.5 ст. 110 ЦПК для захисту прав споживач звертається до суду з позовом. За визначенням ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено звернення споживачів з позовом до суду «з вимогами, що пов’язані з порушенням їх прав». Справа відкривається судом з надходженням до суду належного позову ( ст.122 ЦПК) .

Саме з посиланням на ці норми права Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» дійшов висновку про те, що у справах про захист прав споживачів позивачем є споживач , який повідомляє у позові про порушення його прав споживача передбачених Законом України «Про захист прав споживачів». Аналогічна правова позиція міститься у пунктах 3 та 5 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року № 5 « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин ».

Відома і позиція законодавця, який під справами щодо захисту прав споживачів розумів саме справи, де позивачем є споживач. У пояснювальних записках до законопроектів № 6670, та 6670-1, які передували прийняттю Закону України № 2983-VI про виключення із підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів сказано про те, що метою цих законопроектів є звільнення споживачів від плати за розгляд їх вимог, що передбачено лише у державному суді. З цією метою законодавець спочатку у законопроекті № 6670 пропонував виключити з компетенції третейського суду «справи за участю споживачів», але пізніше за результатами обговорення цього законопроекту альтернативним законопроектом № 6670-1 було запропоновано виключити із компетенції третейського суду саме «спори щодо захисту прав споживачів» з тою самою метою звільнення споживачів від плати за розгляд їх вимог (див http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc2_5_1_J?ses=10007&num_s=2&num=6670&date1=&date2=&name_zp=&out_type=&id= ).

Таким чином, існує нормативне визначення «справ щодо захисту прав споживачів», до яких відносяться справи, у яких позивачем є споживач , який просить суд захистити його права передбачені законодавством про захист прав споживачів. Спір за позовом банку до споживача не відноситься до спорів щодо захисту прав споживча та не виключений з підвідомчості третейського суду.

За цим нормативним визначенням справ щодо захисту прав споживачів рішення третейського суду, яке розглядалось Верховним Судом у справі № 6-1716цс15 прийняте у спорі за позовом банку до споживача , який не виключений з компетенції третейського суду. В ухвалах місцевого , апеляційного та касаційного судів у справі , які переглядались Верховним Судом немає посилань на те, що третейський суд розглянув якісь вимоги споживача засновані на Законі України «Про захист прав споживачів»

Для порівняння: законодавством країн ЄС не тільки не заборонений розгляд спорів за участю споживачів арбітражними судами, а і прямо передбачена можливість цього розгляду – див. Директиву ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» ( http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex:32013L0011 ), яка регулює розгляд спорів за вимогами споживачів у недержавних інституціях, у тому числі в арбітражі.

Крім того відповідно до п.4 ст.ст. 355 ,360-7 ЦПК Верховний Суд України приймає висновок за результатами розгляду справ, у яких неоднаково застосовуються судами касаційної інстанції однакові норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах..

Проте у справі № 6-1716цс15 Верховний Суд України у якості протилежних ухвалі ВССУ від 13.05.2015 року навів ухвали ВССУ від 17.06.2015 року та від 25.02.2015 року, які прийняті у справах з іншим предметом ( тобто з іншими правовідносинами) про визнання недійсним третейського застереження та у іншому провадженні (позовному).

Відповідно до діючої редакції ст.ст.355, 360-7 ЦПК, п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» загальні суди враховують висновки Верховного Суду України про застосування норм права , викладеного у його постановах прийнятих за результатами розгляду справ з подібними правовідносинами. «Суд має право відступити від правої позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України з одночасним наведенням відповідних мотивів.»

Таким чином, висновок Верховного Суду України про застосування пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» прийнятий за результатом розгляду у справах з різними предметами ( у не подібних правовідносинах) .

Вище викладені доводи ( мотиви), які Верховний Суд України не розглядав та не надавав оцінку у справі № 6-1716цс15.