24.05.2016 року Третейська палата України за участю відомих юристів підготувала питання щодо висновків Верховного Суду України про підвідомчість третейським судам спорів

24.05.2016 року Третейська палата України за участю відомих юристів ( п.п.Буткевича В.Г., Джуня В.В. , Маркуш М.А., Мусіяки В.Л., Стретовича В.М., Шишкіна В.І.) підготувала питання, що стосуються висновків Верховного Суду України щодо підвідомчості третейським судам спорів за позовами банків про стягнення заборгованості за кредитами із споживачів, спорів про стягнення заборгованості за валютними кредитами та спорів про визнання недійсними третейських застережень у договорах, укладених банком із споживачем 24.05.2016 року Третейська палата України за участю відомих юристів ( п.п.Буткевича В.Г., Джуня В.В. , Маркуш М.А., Мусіяки В.Л., Стретовича В.М., Шишкіна В.І.) підготувала питання, що стосуються висновків Верховного Суду України щодо підвідомчості третейським судам спорів за позовами банків про стягнення заборгованості за кредитами із споживачів, спорів про стягнення заборгованості за валютними кредитами та спорів про визнання недійсними третейських застережень у договорах, укладених банком із споживачем Питання, що виникають з висновків Верховного Суду у справах №№ 6-64цс15, 6-856цс15, 6-831цс14, 6-2074цс15, 6-1716цс15, 6-187цс15, 6- 2712ц15 , 6-2892ц15, 6-2630цс15, 6-29цс16 щодо підвідомчості третейським судам спорів за позовами банків про стягнення заборгованості за кредитами із споживачів, спорів про стягнення заборгованості за валютними кредитами та спорів про визнання недійсними третейських застережень у договорах, укладених банком із споживачем за результатами розгляду справ.

1. У постановах Верховного Суду України у справах №№ 6-64цс15, 6-856цс15, 6-2074цс15, 6-1716цс15, 6-187цс15, 6-2712ц15, 6-2892ц15, 6-2630цс15, 6-29цс16 в обґрунтування висновку про непідвідомчість третейським судам справ за позовами банків до споживачів Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України посилається на ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі № 15-рп/2011, Закон України від 03.02.2011 року № 2983-VI, яким з підвідомчості третейського суду були виключені «спори у справах щодо захисту прав споживачів». З цих законів та Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі № 15-рп/2011 Верховний Суд зробив висновок про те що, оскільки дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на відносини банку та споживача після укладання договору з третейським застереженням, то відповідно до п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» справи за позовом банку до споживачів банківських послуг виключені з підвідомчості третейського суду. Проте у Законі України «Про захист прав споживачів» немає норми про виключення з підвідомчості третейського суду справ у спорах за позовами банків до споживачів, тому поширення дії цього закону на відносини між банком та позичальником (споживачем) не може призвести до виключення справ за позовами банків до споживачів з підвідомчості третейських судів, оскільки у цьому законі немає такого правила! У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення пунктів 22, 23 ст.1 ст.11 ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» також немає висновку про те, що справи за позовами банків до споживачів виключені з підвідомчості третейських судів. Більш того, Конституційний Суд України цим рішенням припинив провадження по питанню неоднозначного застосування ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка за її назвою та змістом регулює «судовий захист прав споживачів» (див п.2 Рішення КСУ). У статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» міститься загальне правило про те, що захист прав споживача здійснюється судом за його зверненням до суду. Відповідно до ст.17 ЦПК, ст. 12 ГПК , ч.2 ст.1, ст. 6 Закону України «Про третейські суди», Рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі N 1-3/2008 третейські суди в порядку, передбаченому Законом України «Про третейські суди», можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятками встановленими у ст.6 цього закону. У рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008  «про завдання третейського суду» сказано про те, що « Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду…. Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України «Про третейські суди» ).» Законом України від 03.02.2011 року № 2983-VI статтю 6 Закону України «Про третейські суди» ( надалі – Закон) доповнено пунктом 14, яким з підвідомчості третейських судів виключені «справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів банківських послуг». Здійснення тлумачення п.14 ст.16 Закону таким чином, що до справ у спорах щодо захисту прав споживачів віднесені справи за позовом банку до споживача суперечить волі законодавця при прийнятті Закону України від 03.02.2011 року № 2983-VI . На наш погляд, воля законодавця при прийнятті Закону України від 03.02.2011 року № 2983-VI. відображена у пояснювальній записці до законопроекту № 6670-1 , який 03.02.2011 року був прийнятий, як закон № 2983-VI. У пояснювальної записці до цього законопроекту необхідність прийняття цього закону законодавець пов’язував з наданням споживачу можливості, незважаючи на наявність третейського застереження, звернутись з позовом про захистом своїх прав до державного суду без сплати судового збору за подання позову (див. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=38463). Важливо, що цей законопроект був альтернативним до законопроекту № 6670, яким з цією самої метою надання споживачу права безоплатно звернутися за захистом до держаного суду, пропонувалось виключити з підвідомчості третейського суду спори за участю споживача незалежно від його процесуального статусу. Законопроект про виключення з підвідомчості третейського суду спорів за участю споживача не був прийнятий Верховною Радою України (див. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=38239). Таким чином, волею законодавця було виключення з підвідомчості третейського суду саме спорів за позовами споживачів. Розширене тлумачення пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» (надалі – Закон), на наш погляд, суперечить волі законодавця та фактично означає встановлення Верховним Судом України нової норми права про виключення з підвідомчості третейського суду справ у спорах за позовами банків до споживачів. Таке тлумачення обмежую конституційне право банку на звернення за своїм захистом до третейського суду з позовом до споживача, що суперечить ч.2 ст.22 , ст.64 Конституції України, Рішенню Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008  «про завдання третейського суду». Буквальне тлумачення п.14 ст.6 Закону разом із пов’язаними з нею іншими матеріальними та процесуальними нормами також додає доводи на підтримку вищевикладеного цільового (за волею законодавця) тлумачення. Відповідно до ст. 16 ЦКУ, яка має назву «Захист цивільних прав та інтересів судом» для захисту прав особа звертається до суду. Відповідно до частини 1 ст.122 ЦПК «суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом». Таким чином, за цільовим та буквальним тлумаченням п.14 ст.6 Закону справою щодо захисту прав споживачів, яка виключена з підвідомчості третейського суду є справа за позовної заявою споживача. Недостатньо обґрунтованим, на наш погляд, є також висновок Верховного Суду у справах №№ 6-64цс15, 6-2074цс15, 187цс15 про визнання недійсними третейських застережень, укладених банком із споживачами. Цей висновок обґрунтований Верховним Судом посиланням на наявність «заборони» на укладання третейського застереження, яка на думку Верховного Суду, випливає із п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Проте у тексті Закону України «Про третейські суди» не використовується слово «заборона», а порушення підвідомчості, відповідно до п.1 ч.3 ст. 51 Закону України «Про захист прав споживачів», має наслідком не визнання недійсним умови договору про розгляд спорів у неналежному суді, а скасування рішення суду, який прийняв рішення з порушенням підвідомчості. У законодавстві ЄС, де панує принцип верховенства права, не заборонений розгляд у арбітражі не тільки спорів за позовами банків до споживачів, але і розгляд позовів споживачів до виробників продукції та послуг ( див . Директиву ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами») . Відомі і дослідження європейських правників щодо розгляду у арбітражі європейських країн спорів про захист прав споживачів ( див. А.И. Белоглавек «Защита прав потребителей в арбитраже», Киев «Таксон» 2012 г. 616 с. , http://tpu.kiev.ua/zashhita-prav-potrebiteley-v-arbitrazhe-aleksandr-i-beloglavek/ ) Із рішень державних судів, що розміщені у Єдиному реєстрі судових рішень, неможливо зробити висновок про те, що розгляд справ за позовами банків до споживачів у державних судах чимось відрізняється за результатом та змістом рішень від розгляду справ у третейських судах . На даний час майже 99 % позовів банків про стягнення заборгованості саме за кредитними договорами ( без врахування спорів за договорами забезпечення) задовольняються як у державних, так і у третейських судах. Нам також не відомі рішення державних судів, де суди у спорах за позовами банків про стягнення заборгованості за власною ініціативою без відповідних заяв споживачів (відповідачів) застосовували Закон України «Про захист прав споживачів» або якось по іншому , «більш справедливо», ніж третейські суди, обґрунтовували рішення про стягнення заборгованості за споживчими кредитами . Що стосується сумнівів щодо незалежності третейських судів та доводів про нав’язування банками конкретних третейських суддів та третейських застережень, то ці обставини відповідно до п.п.3,4 ч.2 ст.389-5 ЦПК є окремими підставами для скасування конкретного рішення третейського суду, а не для висновку про виключення з підвідомчості третейського суду будь-яких справ у спорах за участю споживачів або визнання недійсним третейського застереження у договорах банку із споживачем. 2. У постанові Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс14 суд з посиланням на Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дійшов висновку про те, що «…наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку – третейськими судами…». Як виявилось, аналогічне обґрунтування міститься у постанові Вищого арбітражного суду РФ № 11535/13 від 28.01.2014 року : “…. Наличие в едином правоотношении такой концентрации общественно-значимых публичных элементов не позволяет признать споры, возникающие по контрактам, спорами исключительно частного характера между частными лицами, которые могут рассматриваться в частном порядке – третейскими судами.” Цей висновок ВАС РФ зробив у спорі, що виник з державного контракту, а стороною в третейській справі була державна установа. За українським законодавством такі спори виключені з підвідомчості третейського суду на підставі п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Проте у третейській справі, що розглядав Верховний Суд у справі № 6-831цс14 суб’єкт владних повноважень або державна установа не були учасниками третейської справи. З обґрунтування Верховного Суду у справі № 6-831цс14 незрозуміло до якого із випадку виключення справ із підвідомчості третейського суду, вказаного у ст.6 Закону України «Про третейські суди», відноситься «спір щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті». Можливо також розуміти висновок Верховного Суду у справі № 6-831цс14 таким чином, що Верховним Судом фактично встановлена нова норма про виключення з підвідомчості третейського суду «справ у спорах щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті». Проте відповідно до ст.17 ЦПК, ст. 12 ГПК, ст.6 Закону України «Про третейські суди» та Рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008  «про завдання третейського суду» випадки виключення справ із підвідомчості третейського суду встановлюються законами. Сумнівним є і посилання на те, що із суспільної значимості відносин між банком та позичальником за валютним кредитним договором випливає неможливість розгляду цивільно-правового спору про стягнення заборгованості у валюті у третейському суді. Проте, Закон України «Про третейські суди» та Закон України «Про судоустрії і статус суддів» є суспільно значимими законами, які за певними правилами встановлюють підвідомчість державних та третейських судів. Розгляд третейським судом справ за позовами банків до споживачів та справ за позовами банків про стягнення заборгованості за кредитними договорами, наданими у валюті, відбувся у третейському суді у відповідності з правилами підвідомчості, які встановлені суспільно значимим Законом України «Про третейські суди» . Крім того з порівняння результатів розгляду справ за позовами банків до позичальників за валютними кредитами у державних судах и третейських судах неможливо встановити чим відрізняються рішення за такими спорами у державних судах від рішень третейських судів. 3. Існують також процесуальні питання, які виникають з прийняття Верховним Судом до розгляду заяв про перегляд рішень касаційних судів, з підстав для скасування цих рішень та винесення висновків у справах про скасування рішень третейських судів. Висновки Верховного Суду України у справах №№ 6-64цс15, 6-856цс15, 6-831цс14, 6-2074цс15, 6-1716цс15, 6-187цс15, 6- 2712ц15 , 6-2892ц15, 6-2630цс15, 6-29цс16 стосуються неоднакового застосування касаційними судами ст. 389-5 ЦПК, що визначає підстави для скасування рішення третейського суду та п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» , яка регулює підвідомчість справ третейським судам . Норми про виключення з підвідомчості третейського суду справ у спорах щодо захисту прав споживачів та про скасування рішень третейських судів є нормами процесуального права, про що сказано у деяких ухвалах Верховного Суду, у яких заявникам відмовлено у допуску їх заяв про перегляд рішень касаційних судів, де неоднаково, на думку заявників застосовувались ці норми ( див. ухвалу від 13.11.2015 року у справі ВСУ № 6-2693ц15 ). У пункті 2 ч.1 ст.355 ЦПК встановлені лише 3 випадки, коли Верховний Суд приймає до розгляду заяву про неоднакове застосування касаційними судами норм процесуального права. До цих випадків не відноситься рішення у справах про скасування рішень третейських судах, де неоднаково застосовувались норми процесуального права щодо підстав скасування рішень третейських судів. Відповідно до п.1 ч.2 ст.360-4 ЦПК і скасування таких рішень касаційних судів можливо лише у цих 3 випадках. Законом України «Про судоустрії та статус суддів» та ст.360-7 ЦПК не передбачено права Верховного Суду надавити висновки щодо неоднакового застосування норм процесуального права. 4. На наш погляд, реалізація права особи на справедливий суд пов’язана з отриманням від суду обґрунтованого рішення, у якому надані оцінки всім доводам сторін. Деякі з вищевикладених доводів були наведені учасниками справ Верховного Суду України №№ 6-64цс15, 6-856цс15, 6-831цс14, 6-2074цс15, 6-1716цс15, 6-187цс15, 6-2712ц15 , 6-2892ц15, 6-2630цс15, 6-29цс16 , але не знайшли оцінку у постановах Верховного Суду України у цих справах. Сподіваємось, що Верховний Суд України у наступних аналогічних справах надасть оцінку всім доводам сторін у справах відповідно до вимог ч.3 ст.213 ЦПК. На необхідність розгляду усіх доводів сторін неодноразово звертав увагу Верховний Суд України у інших справах. ‹ Коментар Третейської палати України стосовно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-29цс16 щодо застосування п.1 ч.2 ст.389-5 ЦПК та п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» у справах про скасування рішення третейського суду24.05.2016 року Третейська палата України за участю відомих юристів ( п.п.Буткевича В.Г., Джуня В.В. , Маркуш М.А., Мусіяки В.Л., Стретовича В.М., Шишкіна В.І.) підготувала питання, що стосуються висновків Верховного Суду України щодо підвідомчості третейським судам спорів за позовами банків про стягнення заборгованості за кредитами із споживачів, спорів про стягнення заборгованості за валютними кредитами та спорів про визнання недійсними третейських застережень у договорах, укладених банком із споживачем