Визнання місцевим судом договору поруки припиненим після винесення рішення третейського суду про стягнення боргу з поручителя не може бути підставою для визнання виконавчого листа виданого на примусове виконання рішення третейського суду ...

Перегляди: 5381

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58248108

2604/11430/12

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у  складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А.,   Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_4, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року, в с т а н о в и л а:

   У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30 травня 2011 року стягнуто солідарно з  ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») 4 млн 902 тис. 194 грн 84 коп. заборгованості за кредитним договором.

Дніпровський районний суд м. Києва 20 вересня 2012 року видав два виконавчі листи на примусове виконання цього судового рішення, які були пред’явлені банком до виконання, та Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 808 тис. 717 грн 55 коп.

Посилаючись на те, що апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 05 березня 2015 року визнав припиненою з 01 серпня 2008 року поруку ОСОБА_3 за договором поруки від 01 серпня 2007 року, тому його зобов’язання щодо сплати боргу на користь банку за виконавчим листом, виданим 20 вересня 2012 року, також припинились, заявник просив визнати виконавчі листи, видані Дніпровським районним судом м. Києва 20 вересня 2012 року, про стягнення солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 808 тис. 717 грн 55 коп. заборгованості за кредитним договором і 9 тис. 956 грн 74 коп. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом, такими, що не підлягають виконанню в частині стягнення боргу з ОСОБА_3

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року, заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано виконавчі листи, видані Дніпровським районним судом м. Києва 20 вересня 2012 року, про стягнення солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором на суму 808 тис. 717 грн 55 коп. та 9 тис. 956 грн 74 коп. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом, такими, що не підлягають виконанню в частині стягнення боргу з ОСОБА_3

       У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви.

Касаційна  скарга підлягає  частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 30 травня  2011 року Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків ухвалив рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 808 717 грн 55 коп. та 9 956 грн 74 коп. витрат, пов’язаних із вирішенням спору третейським судом. Підставою для ухвалення рішення стало те, що позичальник ОСОБА_4 свої зобов’язання за кредитним договором від 31 липня 2007 року не виконала. ОСОБА_3 згідно із договором поруки зобов’язався відповідати солідарно за зобов’язання ОСОБА_4

20 вересня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчі листи  на примусове виконання рішення третейського суду.

05 березня 2015 року апеляційним судом Дніпропетровської області договір поруки від 01 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та  ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_4, визнано припиненим з 01 серпня 2008 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що останній не має зобов’язань перед банком за кредитним договором, оскільки його порука припинилась раніше, ніж банк звернувся з позовом до третейського суду.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Частиною другою ст. 369 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Підстави для цього зазначені у ч. 4 ст. 369 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо:

а)        його було видано помилково;

б)        якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою;

в)        з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) є закінчення виконавчого провадження.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов’язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов’язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов’язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

-         видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

-         коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

-         видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа;

-         помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

-         видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

-         пред’явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред’явлення цього листа до виконання.

У п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV передбачено скасування рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, як самостійну підставу для закінчення виконавчого провадження. У зв’язку з цим у разі, якщо виконавчий лист вже пред’явлено до виконання, необхідності звертатися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, немає. Виконавче провадження в цьому випадку буде закінчене на зазначеній підставі.

Втім, вирішуючи спір, суд не звернув уваги на те, що скасування рішення не є підставою для визнання виконавчого листа, на виконання якого він виданий, таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-172цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для усіх судів.

Суд, дійшовши висновку про припинення зобов’язання поручителя як боржника за виконавчим документом, зазначену вище правову позицію Верховного Суду України не врахував та не звернув уваги на те, що право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до скасування рішення.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню за направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

           Головуючий Д.Д.Луспеник, Судді: В.І. Журавель, С.Ф. Хопта , В.А. Черненко , С.П. Штелик