Щодо відліку строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, поважних причин для поновлення строку (огляд практики державних судів станом на 22.09.2017 року)

Перегляди: 4861

Частиною 2 ст.389-1 ЦПК встановлено, що: «Заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.» Відповідно до ст.34 Закону України «Про третейські суди» відповідачі, позивачі та треті особи у справі є учасниками справи незалежно від їх фактичної присутності у засіданні суду.

Таким чином, законом прямо передбачено, що «заява про скасування рішення третейського суду подається сторонами та третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом» , а не від дня отримання рішення третейського суду або від дня коли ці особи дізнались про це рішення та незалежно від того чи був учасник спору присутнім у засіданні третейського суду.

На цю обставину звертав увагу Апеляційний суд м.Києва в ухвалах від 17.02.2016 року у справі № 755/12478/15, від 21.07.2016 року у справі № 755/2677/16, від 13.12.2016 року у справі № 755/12478/15, від 23.02.2017 року у справі 755/12323/16-ц.

На відміну від порядку апеляційного оскарження рішень загальних судів у ЦПК не передбачено права на подання заяви про скасування рішення третейського суду учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні, протягом трьох місяців з дня отримання копії цього рішення. При цьому відповідно до ч.3 ст.15 Закону України «Про третейські суди», ч.2 ст.52 Регламенту третейського суду при АУБ документи третейського суду відправлені належним чином «вважаються такими, що отримані в день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає».

Крім того рішення третейського суду можливо одержати у місцевому суді у справі про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду, про розгляд якої сторона третейської справи повідомляється місцевим судом за правилами ЦПК.

За рішенням Європейського суду з прав людини , якщо стороні справи було відомо про розгляд справи судом вона зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, а не чекати отримання рішення від суду» (див ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.07.2016 року у справі № 755/13796/13).

Відповідно лише факт неотримання рішення третейського суду відправленого належним чином не є поважною причиною для поновлення строку ( див ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 02.02.2017 року у справі № 755/4399/16).

Відлік строку від дня, коли особи дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом стосується лише осіб, які не визнавались третейським судом учасниками справи Це правило не застосовується до осіб, які були визнані судом учасниками справи, але не були присутніми на засіданні третейського суду у день прийняття рішення суду (див ухвалу ВССУ від 10.12.2014 року у справі 755/28845/13, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.06.2016 року у справі № 755/4608/16).

Частиною 3 ст.389-1 ЦПК встановлено, що: «Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала». Частиною 1 ст. 73 ЦПК , ст.53 ГПК України встановлено, що суд поновлює строк у разі його пропущення з поважних причин. Поважними причинами є причини, які не залежали від волі заявника ( див ч. 2 п.4.9 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року N 18).

Відповідно у клопотанні про поновлення строку на скасування рішення третейського суду заявник повинен повідомити про поважні причини не отримання рішення третейського суду від третейського та/або від місцевого суду, які не залежали від його волі та надати відповідні докази цього.

Відсутність доказів поважних причин для поновлення строку є підставою для залишення заяви без розгляду ( див. ухвали Апеляційного суду м.Києва від 22.11.2016 року у справі № 755/9974/16, від 26.01.2017 у справі №755/10288/16, від 02.02.2017 у справі № 755/4399/16, від 19.04.2017 року у справі № 755/18511/16).

Відсутність клопотання сторони про поновлення строку та/або не розгляд місцевим судом питання про поновлення строку судом є підставою для скасування ухвал місцевого або апеляційного суду у справах про скасування рішення третейського суду (див ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 13.04.2017 року у справі № 757/29337/16, ухвалу ВГСУ від 30.07.2013 року у справі № 5015/3793/12 , ухвалу ВССУ від 10.12.2014 року у справі 755/28845/13).

В ухвалі ВССУ від 02.09.2016 року в справі № 751/5992/13 також сказано про те, що «безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Можливість залишення заяви без розгляду, поданої після закінчення встановленого законом строку, передбачена вимогами цивільно-процесуального законодавства, з огляду на тривалість пропуску строку на оскарження рішення третейського суду (більше одного року), відсутність доказів поважності причин пропуску такого строку. Залишення заяви про оскарження рішення третейського суду без розгляду не суперечить міжнародно-правовим актам щодо захисту прав і свобод людини та практиці Європейського суду з прав людини, а застосовані судом обмеження переслідують легітимну мету та зберігають розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями…» (див ухвали Апеляційного суду м.Києва від 13.10.2016 року у справі № 755/7769/16, від 22.11.2016 року у справі № 755/9974/16).

Європейський суд з прав людини у справах «Вайт і Кеннеді проти Німеччини»; «Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства», «Z. та інші проти Сполученого Королівства») вказував на те що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», на яке часто посилаються заявники в обґрунтування права на оскарження рішення третейського суду з моменту ознайомлення буквально за текстом цього рішення сказано про те, що особа має право «вчинити позов» на захист свого права порушеного (позасудовим) рішенням з моменту отримання цього рішення.

Стосовно права на оскарження вже прийнятого рішення суду позиція ЄСПЛ є іншою. Так у рішенні ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» сказано про те, що «Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

У п.п. 41,42 рішення у справі «Пономарьов проти України» сказано про те, що «Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України 06.09.2017 року у справі № 6-1422цс17.

Таким чином, поновлення строку на скасування та скасування рішення третейського суду, яке прийнято більш ніж рік тому може бути визнано порушенням принципу визначеності та ст.6 Європейської Конвенції.