Про судову практику оцінки підвідомчості третейським судам спорів за участю споживачів (станом на 11.12.2017 року). - Пунктом п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» (надалі-Закон) з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів.
Правові висновки щодо застосування п.14 ст.6 Закону України «Про захист прав споживачів» надані Верховним Судом України у наступних постановах
від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15, від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-2892цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-2712цс15, від 03.02.2016 року у справі № 6-2630цс15, від 13.04.2016 року у справі 6-29цс16.
За результатами розгляду справ № 6-856цс15, 6-29цс16, 6-2892цс15 ВСУ зробив наступний правовий висновок:
«Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.»
У справі № 6-1716цс15 ВСУ зробив наступний правовий висновок:
«…правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
У справах № 6-2712цс15, 6-2630цс15 ВСУ висловив наступну «правову позицію»
«…спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, правовідносини (спори), що виникають між кредитором та позичальником (споживачем) за споживчим кредитом та є спорами щодо захисту прав споживачів не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки на правовідносини (спори), що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» «незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду».
Визначення споживача та споживчого кредиту міститься у п.п.22,23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»:
- «споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника».
- «споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції».
Виходячи з визначень споживача та споживчого кредиту:
1) позичальник - фізична особа-підприємець (ФОП) не є споживачем. Відповідно спір між банком та фізичною особою-підприємцем підвідомчий третейському суду (див ухвали ВССУ від 02.08.2016 року у справі № 751/3041/16 та від 19.07.2017 року у справі № 755/4608/16).
2) фізична особа, яка уклала кредитний договір з банком не на придбання продукції також не є споживачем, а цей догорів не є споживчим Відповідно спір з цього договору підвідомчий третейському суду (див ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.09.2016 року у справі № 755/26774/14.
Крім того відповідно до правового висновку ВСУ від 14.09.2016 року у справі № 6-223цс16 для застосування законодавства щодо захисту прав споживачів у кредитних правовідносинах необхідно встановити фактичне використання кредиту позичальником на споживчі потреби. (див ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08.08.2017 року у справі № 336/5876/16
3) фізична особа поручитель не є споживачем. Як сказано у правовому висновку ВСУ від 24.05.2017 року у справі № 6-580цс17 «поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку … спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду».
Пунктом 14 ст.6 Закону України з компетенції третейського розгляд виключені спори (правовідносини) щодо захисту прав споживачів. За загальним правилом виникнення правовідносин ( у тому числі правовідносин із спорів) , яке міститься у ст.11 ЦКУ, цивільні правовідносини, виникають з певних дій особи. За ст.16 ЦКУ, пунктом 6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» правовідносини щодо захисту прав споживача у суді виникають за фактом звернення споживача за захистом до суду.
Відповідно за відсутністю звернення споживача до суду за захистом ( «незалежно від того хто звернувся з позовом – банк чи споживач») правовідносини щодо захисту прав споживача, не виникають та ці справи не відносяться до справ щодо захисту прав споживачів.
- Підвідомчість справи третейському суду встановлена раніше у справі про видачу виконавчого листа на це рішення відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК не потребує повторного доказування або перегляду у справі про скасування цього рішення третейського суду. ( ухвала Апеляційного суду м.Києва від 08.02.2017 року у справі № 755/13821/16 та в ухвалі Київського районного суду м. Харкова від 27.10.2015 року у справі № 640/16772/15, яка залишена у силі Постановою Верховного Суду України від 27.04.2017 року у справі № 6-1153ц16.
