Про правові висновки Верховного Суду України щодо застосування Закону України «Про третейські суди» за новими процесуальними кодексами З 15.12.2017 року у нових процесуальних кодексів виключені статті 360-7 ЦПК, 111-28 ГПК, 244-2 КАС, 400-25 КПК, які мали назву «Обов’язковість судових рішень Верховного Суду України». За раніше діючими редакціями процесуальних кодексів правові висновки приймались Верховним судом України за результатами розгляду заяв про перегляд рішень касаційних судів.
З 07.07.2010 року до 12.02.2015 існувала наступна редакція ч.1 цих статей.
«Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.»
3 12.02.2015 року до 15.12.2017 року діяла наступна редакція ч.1 статей.
«Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.»
Порівнюючи редакції раніше діючих статей видно, що законодавець, починаючи ще з 12.02.2015 року виключив з тексту статей пряме посилання на обов’язковість правових висновків ВСУ для суддів ніжної ланки та «зобов’язання судів привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України» .
Як сказано у публікації в Юридичному віснику України (№ 5, 2013) на той момент члена Верховного Суду України п.Гусака М.Б. ці процесуальні статті суперечать ст.126 та ч.1 ст.129 Конституції України, за яким судді повинні бути незалежним та підкорятись тільки закону. «Дотримання правових висновків касаційних судів чи Верховного Суду України, їх авторитетність мають обґрунтовуватись не високим місцезнаходженням суду в судовій ієрархії, не нормативним приписом імперативного змісту, а аргументованістю, обґрунтованістю юридичних тверджень, глибиною аналізу суджень. Не можна приписом, хай навіть закону, обмежувати суддю рішеннями ВСУ чи постановами пленумів вищих судів при здійсненні правосуддя.»
Проте суди ніжної ланки продовжували посилатись на ст.360-7 ЦПК та правові висновки ВСУ як обов’язкові для них за ст.360-7 ЦПК.
У нових процесуальних кодексів немає такої норми. У ст. 403 нового ЦПК запропонований нова норма, згідно з якою нові касаційні суди при розгляді касаційних скарг враховують прийняті ними раніше правові висновки у подібних правовідносинах.
Ці зміни особливо актуальні для правових висновків ВСУ 2015-2016 років щодо застосування п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», до яких суди з 15.12.2017 року не мають процесуальних підстав звертатись як обов’язкових.
Про неузгодженість цих висновків з діючими законодавством сказано:
- у 3 науково-правових висновках, які опубліковані на даному сайті у 2015 році,
- у публікації від 24.05.2016 року на сайті Третейської палати України,
- у статті голови третейського суду при АУБ у Законі і бізнесі №37, 2016 року.
- у листі президента АУБ від 17.01.2017 року до ВККСУ про невідповідність суддів ВСУ , які прийняли ці висновки, вимогам до суддів нового складу Верховного Суду.
