Позов лише з однією вимогою про визнання недійсною третейської угоди або застереження не підлягає розгляду державним судом. Провадження у справах за цим позовом підлягає закриттю ( за судовою практикою станом на 04.02.2025 р.)

Перегляди: 54

У постанові колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2025 року у справі № 920/1473/23 про визнання недійсним третейського застереження ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/124964512 ) застосована правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 року у аналогічної справі № 911/1766/22 ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/121725661 ) та зроблені наступні висновки:

„1. Третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК, не є цивільно-правовим (господарським) договором, а по своїй суті є процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.

Недійсність угоди регулюється Законом "Про третейські суди", Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж", чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська Конвенція)).

2. Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті відповідно до приписів п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За необхідності суд призначає експертизу.

3 Якщо позов містить лише одну позовну вимогу про визнання третейської / арбітражної угоди недійсною, приписи п.7 ч.1 ст.226 ГПК не підлягають застосуванню, а суд має відмовити у відкритті позовного провадження на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК або, якщо таке провадження було помилково відкрито, то закрити його на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК ("спір не підлягає розгляду у господарських судах)".

4. Зміст п.7 ч.1 ст.226 ГПК свідчить про те, що суд вирішує питання про дійсність арбітражної угоди не як позовну вимогу, а як процесуальне питання на підставі заяви сторони про наявність арбітражної угоди, до початку розгляду справи по суті.

Вимога про визнання третейської угоди недійсною та / або нечинною, невиконуваною ніколи не може бути (єдиним) предметом позову, а по суті є спором між сторонами щодо юрисдикційної належності цього спору, а, отже, така позовна вимога не підлягає розгляду в господарських судах.

5. Провадження за позовом з єдиною позовною вимогою про визнання третейської/ арбітражної угоди недійсною підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.”

Додамо до вищевикладеного , що у справі № 911/1766/22, як і у справі № 920/1473/23 розглядалися позови осіб, які на момент подання позову отримали рішення третейського суду при АУБ про стягнення заборгованості. Поданням позову про визнання недійсним третейського застереження відповідачі у третейської справі скоріше за все мали на меті у разі розгляду цього позову на свою користь у подальшому скасувати прийняте рішення третейського суду.

Для цих випадків актуальним є висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 року у справі № 911/1766/22 про те, що:

„ Подання позову про визнання третейської угоди недійсною (особливо post factum - після вирішення судом справи про скасування рішення третейського суду або про видачу виконавчого документу на це рішення) може свідчити про ігнорування компетенції третейського суду, його відносної інституційної самостійності, суперечливу поведінку сторони такої угоди та її недобросовісність, позбавляти іншу сторону того, на що вона розраховувала при укладенні третейської угоди, а також нівелює механізм третейського розгляду, підриває його реальність та ефективність.
За загальним правилом розгляд господарським судом позовної вимоги про недійсність третейської угоди є незаконним втручанням у компетенцію третейського суду. Наведене правило має логічну зумовленість, оскільки інакше недобросовісна сторона, яка попередньо уклала третейську угоду, однак надалі одержала негативне (не на свою користь) рішення третейського суду, мала б змогу поставити під сумнів третейську угоду та оскаржити її до суду шляхом подання ресцисорного позову.” ( див п. 142 постанови)

Аналогічна оцінка доводів заявника про недійсність арбітражного застереження міститься у постанові колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.01.2025 р. у справі № 824/91/24 про скасування рішення арбітражу.

Крім того ,у цій справі касаційний суд звернув увагу на те , що заявник на підставі ст. 4 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" позбавлений права посилатися у державному суді на недійсність арбітражного застереження та/або про відсутність компетенції арбітражного суду на вирішення спору після вирішення спору у арбітражному суді, у якому він брав участь ,але не заявляв про це. Це правило відповідає ст.4 Типового Закону ЮНСІТРАЛ ( https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/ru/07-87000_ebook.pdf), ст.32 Регламенту ЮНСІТРАЛ ( https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/ru/21-07998_ebook_r.pdf )

та на підставі п. п.3.2. Рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008 повинно застосовуватися і до внутрішнього арбітражу .

Цей висновок є особливо актуальним зараз , оскільки є справи ,у яких державні суди не звертають увагу на це правило та у справах про скасвуання рішень третейського суду або про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду розглядають доводи сторони третейського розгляду про невідпвідність складу третейського суду, які заявлені в державному суді після розгляду третейської справи ,у якому ці доводи не були заявлені.