Коментар Третейської палати України щодо компетенції третейських судів розглядати спори за позовами кредиторів до споживачів про захист прав кредиторів

         20.10.2015

        02.09.2015 року Верховним Судом України була розглянута заява фізичної особи – споживача банківських послуг про перегляд ухвали ВССУ від 27.04.2015 року , якою заявнику було відмовлено у розгляді касаційної скарги на рішення апеляційного та місцевого суду про відмову від скасування рішення третейського суду у справі за позовом банку до позичальника-споживача. 

         За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі № 6-856цс15 висловив наступну правову позицію:   

            «Відповідно до статті 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. 

        Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону. 

       Суди, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду на вказану обставину не звернули уваги та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів. 

        Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.» 

(Див: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/98FEAC09C4AAF82AC2257EE00042CCFC) 

        Коментар:  

      Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). 

        Згідно із ст. 16 ЦКУ  захист прав здійснюється шляхом подання позову до суду. Відповідно предмет  спору визначається за позивачем та змістом його вимог. Пунктом 6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 визначено, що у справах про захист прав позивачем є споживач, який подав до суду позов щодо захисту його порушених прав споживача. Цей висновок повторюється і  у пункті 5 постанови пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5.   

        Справи за позовом банку до фізичної особи–споживача банківських послуг про захист прав банку не виключені законом із компетенції третейського суду.  

          У третейській справі, на яку посилається Верховний Суд України у справі № 6-856цс15 позивачем  є банк, який подав позов до споживача про захист своїх прав, що виникли із кредитного договору з третейським застереженням.  

         У постанові ВСУ від 02.09.2015 року нічого не сказано про те, які саме  вимоги споживача щодо захисту його прав були заявлені споживачем та на порушення п.14 ст. 6 Закону були розглянуті третейським судом у третейській справі. 

         У постанові Верховного Суду України від 02.09.2015 року відсутній правовий критерій визначення предмету спору, не врахована ясна правова позиція викладена у п.6 постанови пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5, де визначено, що у справах про захист прав позивачем є споживач, який подав до суду позов щодо захисту його порушених прав споживача.  

         Фактично Верховний Суд України не вбачає різниці між спорами щодо захисту прав споживачів за позовами банків до споживачів та спорами за участю споживачів за позовами споживачів до банків . 

          Проте саме це було предметом обговорення Верховною Радою України при прийняті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року , яким з компетенції третейського суду виключені спори щодо захисту прав споживачів 

          Цей закон Верховна Рада України прийняла розглянувши  два законопроекти:  № 6670 про  виключенні із компетенції третейського суду спорів за участю споживачів та - № 6670-1 про виключення із компетенції третейського суду спорів щодо захисту прав споживачів. За результатами обговорення цих двох законопроектів Законом України № 2983-VI від 03.02.2011 року був прийнятий  законопроект № 6670-1 про виключення із компетенції третейського суду саме спорів щодо захисту прав споживачів, а не - спорів за участю споживачів  див.: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc2_5_1_J?ses=10007&num_s=2&num=6670&date1=&date2=&name_zp=&out_type=&id= 

           Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК обов’язкове врахування  правової позиції Верховного Суду має здійснюватись судами загальної юрисдикції,  якщо  суди не мають інших мотивів, які не розглядав Верховний суд України. 

           Вище викладені мотиви ( доводи), які не знайшли оцінку у постанові ВСУ від 02.09.2015 року