Круглий стіл на тему «Актуальні питання практики застосування Закону України «Про третейські суди» організований Третейською палатою України

Перегляди: 10606

30.10.2015 у Київському регіональному відділенні Академії правових наук України відбувся Круглий стіл на тему «Актуальні питання практики застосування Закону України «Про третейські суди» організований Третейською палатою України. У роботі Круглого столу взяли участь голова та заступники Третейської палати України, судді Вищого спеціалізованого суду України, Вищого господарського суду України, Київського апеляційного господарського суду та місцевого суду, судді третейських судів, представники «Укрсоцбанку», «Укрсиббанку», «Альфа банку» , «Ідея банку», «Універсал банку» , «Мегабанку», адвокати

Учасники Круглого столу обговорили питання застосування державними та третейськими судами правової позиції Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15, відповідно до якої спір розглянутий третейським судом за позовом банку до фізичної особи – позичальника за кредитним договором є спором про захист прав споживачів Цей спір з 12.03.2011 року Законом України № 2983-VI виключений із компетенції третейського суду відповідно до пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди».

У зв’язку з цим на практиці постає ряд питань:

За якими правовими ознаками третейським судам слід визначати предмет спору, що виключений із компетенції третейського суду відповідно до пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди»?
Чи є правовий висновок ВСУ обов’язковим для третейських судів при визначені ними компетенції у розгляді конкретного спору?
Які наслідки виникають з факту опублікування на офіційному веб-сайті Верховного Суду України постанови ВСУ від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 із спливом встановленого у ч.3 ст.360-7 ЦПК п’ятнадцяти денного строку з дня її прийняття?

В ході обговорення були висловлені наступні доводи .

Правовий висновок Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 не містить правих ознак за якими судам слід визначати предмет спору. У тексті постанови та правовому висновку ВСУ наведений нормативно не обґрунтований висновок про те, що до спорів щодо захисту прав споживачів відносяться спори за позовами банків до споживачів незалежно від того заявляв чи ні споживач будь-які вимоги про захист своїх прав. Проте у п.6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 визначено, що у справах про захист прав позивачем є споживач, який подав до суду позов щодо захисту його порушених прав споживача. Ця позиція ВСУ відповідає загальним нормам про захист прав викладеним у ст.16 ЦКУ, відповідно до яких захист прав здійснюється шляхом пред’явлення позову до суду. Крім того відомо, що при прийняті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року , яким з компетенції третейського суду виключені спори щодо захисту прав споживачів Верховна Рада України розглядала разом 2 альтернативних законопроекти: № 6670 про виключенні із компетенції третейського суду спорів за участю споживачів та – № 6670-1 про виключення із компетенції третейського суду спорів щодо захисту прав споживачів. За результатами обговорення цих двох законопроектів Законом України № 2983-VI від 03.02.2011 року був прийнятий законопроект № 6670-1 про виключення із компетенції третейського суду саме спорів щодо захисту прав споживачів, а не – спорів за участю споживачів див. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc2_5_1_J?ses=10007&num_s=2&num=6670&date1=&date2=&name_zp=&out_type=&id=

Застосування правового висновку ВСУ загальними судами призведе до різкого згортання спорів що розглядають третейські суди .

Відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦКУ безумовна обов’язковість висновку Верховного Суду про застосування норми права встановлена для суб’єктів владних повноважень при застосуванні ними цієї норми права. Відповідно до ст.3 КАСУ до суб’єктів владних повноважень віднесені органи державної влади, місцевого самоврядування ,їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій. Для загальних судів статтям 355, 360-7 ЦКУ, п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів » встановлено лише «врахування» висновку Верховного суду України про застосування норми права за умови подібних правовідносин розглянутих судом ( див п.1 ч.1 ст.355 ЦПК) та – відсутності у загальних судів інших мотивів (доводів) про застосування цієї норми права, які ВСУ не розглядав.

Таким чином частиною 1 ст.367-10 ЦПК, п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів » прямо передбачена можливість загального суду не враховувати правовий висновок за наявності у загального суду інших мотивів (доводів) , ніж ті, що розглядав Верховний Суд.

Існують і інші проблеми врахування загальними судами правового висновку Верховного Суду України, які викладені у статті колишнього члена Верховного Суду України пана Гусака М.Б у статті опублікованій у «Юридичному віснику України» за 2013 рік № 5. Частково ці проблеми були враховані зміною ст.360-7 ЦПК, що відбулись відповідно до Закону № 192-VIII від 12.02.2015 року. Так на відміну від раніше діючої редакції ст.360-7 ЦПК обов’язковість правових висновків для загальних судів цим законом була змінена на необхідність врахування цих висновків як у ст.360-7 ЦПК так і у п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів » .

За браком часу питання правових наслідків порушення п’ятнадцяти денного строку опублікування на офіційному веб-сайті Верховного Суду України постанови ВСУ від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 не обговорювалось.

За результатами обговорення членами Третейської палати України запропонована наступна Резолюція Круглого столу:

Відповідно до правової позиції викладеної у п.6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 у справах про захист прав споживачів позивачем є споживач, який подав до суду позов щодо захисту його порушених прав споживача. Ця позиція пленуму ВСУ відповідає загальним нормам про захист прав викладеним у ст.16 ЦКУ, відповідно до яких захист прав здійснюється шляхом пред’явлення до суду позову про захист порушеного права.
Третейська палата звертає увагу на те, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК безумовна обов’язковість правового висновку Верховного Суду України про застосування норм права встановлена для суб’єктів владних повноважень при застосуванні ними цієї норми права. Згідно із ст.3 КАСУ до суб’єктів владних повноважень віднесені органи державної влади ,місцевого самоврядування ,їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій. Для загальних судів статтями 355, 360-7 ЦПК , п.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів » встановлено лише «врахування» висновку Верховного Суду України про застосування норм права за умови розгляду судом подібних правовідносин та відсутності у загальних судів інших мотивів (доводів) про застосування цих норм права, які ВСУ не розглядав.

Відповідно до Закону України «Про третейські суди» та Рішення Конституційного суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008 третейські суди не відносяться ані до суб’єктів владних повноважень, ані до загальних судів.

Верховний Суд України у справі № 6-856цс15 також не розглядав наступних доводів (мотивів) про застосування пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» :

– про визначення предмету спору відповідно до ст.16 ЦКУ та п.6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 ,

– про волю законодавця , який при прийняті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року розрізняв спори щодо захисту прав споживачів від спорів за участю споживачів та виключив з компетенції третейського суду саме спори щодо захисту прав споживачів .

Наявність інших мотивів не розглянутих Верховним Судом дозволяє відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК загальним судами прийняти інші рішення з наведенням цих мотивів.

3. Третейська палата сподівається на реальне застосування у практиці загальних судів високих конституційних принципів судочинства: законності, незалежності суддів та підкорення їх тільки законові , рівності всіх учасників судового розгляду перед законом і судом, змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, всебічності, повноти та об’єктивності вирішення спорів. З зазначеною метою, для забезпечення нормального функціонування ринку споживчих послуг, розвитку альтернативних методів вирішення спорів, дотримання норм чинного законодавства України, мети відновлення довіри до судової влади та підвищення її авторитету, звертаємося до Верховного суду України з проханням надати оцінку вищевикладеним доводам щодо підвідомчості справ третейським судам.